Хоч я і знаю, що краще себе ні з ким не порівнювати взагалі, або хоча б порівнювати себе із собою ж самою, та все одно, коли люди, з якими в мене є щось спільне (освіта/вік/ще щось...), досягають більшого, ніж я, це завжди мене дещо пригнічує...
Чому у мене ТАК не виходить? Може я займаюсь чимось не тим, чим маю займатись? Чи занадто лінива? Чи не настільки цього хочу?
Доволі часто, я схиляюсь до останнього пояснення, бо за цими досягненнями часто стоїть відмова від тих моментів життя, від яких я не хочу відмовлятись, і все одно, все одно, чому я зависла на одному місці???
четвер, 7 жовтня 2010 р.
пʼятницю, 17 вересня 2010 р.
Що я робила минулого літа)
Я вже писала свого часу, що завдяки двом своїм подругам зацікавилась і познайомилась з войлоковалянням. І хоч часу у мене вічно нема, все одно повдавалося знаходити якісь зайві хвилинки, щоб таки щось рукотворне поробити.
От нарешті хоч якось упорядкувала фотки своєї ручкотворчості :) Сильно за якість і супер-корекцію не бийте, зробити щось інше за 5 хвилин доволі складно :)))
Практично всі ці штуки я пороздаровувала, та й робила переважно на подарунки :)
От нарешті хоч якось упорядкувала фотки своєї ручкотворчості :) Сильно за якість і супер-корекцію не бийте, зробити щось інше за 5 хвилин доволі складно :)))
Практично всі ці штуки я пороздаровувала, та й робила переважно на подарунки :)
вівторок, 7 вересня 2010 р.
Romania&Bulgaria: враження
І трохи вражень накалякаю :)
Зразу скажу, що в Румунії загалом ми були більше, ніж в Болгарії - і по кількості днів, і по побаченим красотам, і по кілометрам. Тому можливо саме через це враження від Румунії значно кращі і яскравіші.
В обох країнах мені сподобалось те, що там загалом більш чисто, ніж у нас. Це стосується і чистоти на вулицях, і більш чистого повітря (хоч, здавалося б, машин так само багато), і навіть більш смачних продуктів - всі ідеї про якусь "нехімічність" і "правильність" нашої харчової індустрії розбилися вщент! В магазині можна купити йогурт, кефір, сир такої ж якості і смаку, як вони виходять вдома! В це навіть не вірилось спочатку... На упаковках продуктів в складі продукту значно менше написано всякої консерваторно-стабілізаторної гидоти (не знаю, може вони її просто не пишуть, але факт є факт), і терміни придатності при цьому значно менші. Окрема стаття захоплення румунськими і болгарськими магазинами - ціни: при дорожчому, ніж у нас, бензині, продукти коштують дешевше і виглядають смачніше. І це стосується всього: молочного, м'ясного, випічки... Імпортованих продуктів не так і багато, здається, не більше, ніж у нас, але є великий вибір і всього місцевого.
Також хочеться відмітити кафе і ресторани - може, знов-таки, нам просто такі траплялися, але всюди були достатньо великі порції смачної їжі за дуже і дуже адекватні гроші, в Києві мені просто нема з чим навіть порівняти, і бажання кудись тут ходити їсти взагалі нема (правда, доведеться, що поробиш). Окрема стаття - тортики з ягодами і фруктами :)))) дууууже класні, я по ним скучаю.
Загалом Румунія справляє враження більш багатої і успішної країни, ніж Болгарія (хоча знов-таки, може ми не все в Болгарії побачили): асфальт навіть на другорядних дорогах чудовий, а де не чудовий - там ремонтні роботи; будинки по селах стоять добротні і красиві, а де не багаті - ті все одно обвішані квітами, охайні і чисті. В Румунії ми вперше побачили окремі контейнери для використаних акумуляторів та люмінесцентних ламп, не кажучи про стандартний роздільний збір сміття.
В Болгарії все трохи не так райдужно, я б сказала, що так само, як у нас. Звісно, окрім морського регіону - на узбережжі красота і європа :)))
Хочеться вірити, що у обох цих країн все буде добре і надалі, а там може і ми підтягнемося.
Зразу скажу, що в Румунії загалом ми були більше, ніж в Болгарії - і по кількості днів, і по побаченим красотам, і по кілометрам. Тому можливо саме через це враження від Румунії значно кращі і яскравіші.
В обох країнах мені сподобалось те, що там загалом більш чисто, ніж у нас. Це стосується і чистоти на вулицях, і більш чистого повітря (хоч, здавалося б, машин так само багато), і навіть більш смачних продуктів - всі ідеї про якусь "нехімічність" і "правильність" нашої харчової індустрії розбилися вщент! В магазині можна купити йогурт, кефір, сир такої ж якості і смаку, як вони виходять вдома! В це навіть не вірилось спочатку... На упаковках продуктів в складі продукту значно менше написано всякої консерваторно-стабілізаторної гидоти (не знаю, може вони її просто не пишуть, але факт є факт), і терміни придатності при цьому значно менші. Окрема стаття захоплення румунськими і болгарськими магазинами - ціни: при дорожчому, ніж у нас, бензині, продукти коштують дешевше і виглядають смачніше. І це стосується всього: молочного, м'ясного, випічки... Імпортованих продуктів не так і багато, здається, не більше, ніж у нас, але є великий вибір і всього місцевого.
Також хочеться відмітити кафе і ресторани - може, знов-таки, нам просто такі траплялися, але всюди були достатньо великі порції смачної їжі за дуже і дуже адекватні гроші, в Києві мені просто нема з чим навіть порівняти, і бажання кудись тут ходити їсти взагалі нема (правда, доведеться, що поробиш). Окрема стаття - тортики з ягодами і фруктами :)))) дууууже класні, я по ним скучаю.
Загалом Румунія справляє враження більш багатої і успішної країни, ніж Болгарія (хоча знов-таки, може ми не все в Болгарії побачили): асфальт навіть на другорядних дорогах чудовий, а де не чудовий - там ремонтні роботи; будинки по селах стоять добротні і красиві, а де не багаті - ті все одно обвішані квітами, охайні і чисті. В Румунії ми вперше побачили окремі контейнери для використаних акумуляторів та люмінесцентних ламп, не кажучи про стандартний роздільний збір сміття.
В Болгарії все трохи не так райдужно, я б сказала, що так само, як у нас. Звісно, окрім морського регіону - на узбережжі красота і європа :)))
Хочеться вірити, що у обох цих країн все буде добре і надалі, а там може і ми підтягнемося.
Romania&Bulgaria: звітик
Цього року ми довго не могли визначитись, куди поїхати у відпустку: Чорногорія-Хорватія при детальному розгляді виявились надто дорогими у випадку цивільної поїздки і трохи стрьомними у велосипедному варіанті, та й супутників особливо не було. Аж ось колега Сергія запросив нас поїхати разом з ним і його дружиною на машині через Румунію до моря в Болгарії і назад. Подумали - і погодились :)
Ні разу ще не подорожувала на автомобілі, тому було в принципі цікаво спробувати такий варіант пересування. Є свої плюси і мінуси: з одного боку, доволі просто планувати маршрут в насичених цікавинками місцях - можна прокладати його як завгодно і заїджати всюди куди хочеш без огляду на те, як там ходить місцевий транспорт, а з іншого - не можна зекономити час за рахунок якогось нічного доїзду на автобусі чи поїзді і цінний час світлового дня витрачається на дорогу.
Напишу, як і в минулому році для Грузії, коротенький звітик по дням.
Отже, день 1 - субота: старт. Виїхали вранці з Києва, по дорозі заїхали в Бердичів подивитись на монастир і костьол, а також в Меджибіж - щоправда, в Меджибожі був фестиваль, тож всередину замка ми не потрапили - надто дорогі квитки. Ввечері уже по-темному погуляли по Чернівцям - в Чернівцях я була вперше, і місто мені дуже сподобалось, треба туди навідатись вдень. Ночували в невеличкому готелі майже в центрі міста.
День 2 - перетин кордону. До кордону від Чернівців близько. Як правило, кордон проходиться швидко (друзі вже їздили цим маршрутом), але в цей раз через якісь місцеві приколи на українській стороні ми простирчали там майже 5 годин. Це дещо попсувало наші плани і маршрут, який довелось скоротити. Заїхали тільки в один з розписаних і всередині, і ззовні (!) фресками монастирів Буковини - Молдовіту, і поїхали зразу в напрямку на озеро Біказ. Ночували в наметі біля річки - одна з аж двох ночівель в наметі на природі в цій поїздці :)
День 3 - ущелина Біказ. Проїхали озеро Біказ та вузьку гірську дорогу, яка веде по дуже красивій ущелині Біказ - своєрідне тренування перед наступними гірськими дорогами. Тут ми вперше спробували смачні місцеві булки, які випікають намотаними на спеціальні циліндри. Вже ввечері приїхали до озера Laku Ursu - найбільшого в Європі геліотермального озера і поселились в кемпінгу на березі.
День 4 - Трансфегераш. Думали скупатись в озері, але виявилось, що це не так просто зробити - воно обнесене парканом, а за квиточками ну надто велика черга. Забили і поїхали в напрямку Трансфегераської гірської дороги. Спершу заїхали в чудове старе і дуже атмосферне місто Сігішоара, потім в невеличку фортецю в місті Фегераш, а потім - на неї - на чудову гірську дорогу з купою поворотів і красивими краєвидами. Дорога була побудована режимом Чаушеску для швидкого перекидання військ через Карпати, на її прокладання витратили безліч технічних і людських ресурсів, а в результаті дорога відкрита тільки два місяці на рік (липень, серпень) в світлий час доби - в інший час там рух заборонений - небезпечно.
День 5 - скоріше на море! В цей день була поставлена велика мета - доїхати до моря! Тому поїхали максимально коротким шляхом, заїхавши тільки в Куртеа де Арджес з його старим княжим двором і величним монастирем, швидко перетнули кордон, промчались горами і степами Болгарії - і опинились на морі, в маленькому місті Созополі.
Дні 6, 7, 8 - пляж і матрас. Ці дні ми відпочивалі на місці, вранці ходили на пляж, а вдень гуляли старим містом Созополя, ходили в місцеві музеї, катались на катері - коротше, простий пляжний відпочинок.
День 9 - ще трохи моря. Морську програму було вирішено продовжити за рахунок скорочення програми огляду Болгарії, і ми розташувались в наметі на березі закріпленого за кайт-серферами пляжу. Вітер здіймав сильні хвилі, теліпав намети, а море було напрочуд теплим.
День 10 - осінь? На наступний день на побережжі настала спражня осінь - з хмарами, вітром, дощами і холодом. В Болгарії заїхали тільки в цікаву пам'ятку природи "Побиті камені", і поспішили в Румунію, в гори - може там нема дощу? Покатались по нічному Бухаресту і зупинились ночувати в кемпінгу на озері неподалік міста.
День 11 - Трансильванія. Ми відвідали красиве курортне місто Сіная, розташоване високо в горах. На жаль, через хмари і туман не було сенсу підніматись по далеким (на висоту 2000 м!) канаткам, тож подивились монастир та дуже красивий ззовні і зсередині королівський замок Пелеш.
День 12 - Трансильванія форева. День був дуже насиченим на красоти Трансильванії - красивий замок Бран, реставрована фортеця в Ришнові, дуже атмосферне місто Брашев... Так красиво, так добре гуляти вдвох цими вузенькими вуличками, фотографувати одне одного на фоні красот, і чого його ото кудись їхати?...
День 13 - ставим рекорд. В 6-ій ранку виїхали з мотеля в Румунії і в 11 ночі вже були в Києві, під колесами пролетіло більше тисячі кілометрів, хвала нашому єдиному водію за терпіння до нас і уважність на дорозі!
Фотографії з коментами можна дивитись тут
 |
| Джерело: 2010.08.21_Romania&Bulgaria |
Ні разу ще не подорожувала на автомобілі, тому було в принципі цікаво спробувати такий варіант пересування. Є свої плюси і мінуси: з одного боку, доволі просто планувати маршрут в насичених цікавинками місцях - можна прокладати його як завгодно і заїджати всюди куди хочеш без огляду на те, як там ходить місцевий транспорт, а з іншого - не можна зекономити час за рахунок якогось нічного доїзду на автобусі чи поїзді і цінний час світлового дня витрачається на дорогу.
Напишу, як і в минулому році для Грузії, коротенький звітик по дням.
Отже, день 1 - субота: старт. Виїхали вранці з Києва, по дорозі заїхали в Бердичів подивитись на монастир і костьол, а також в Меджибіж - щоправда, в Меджибожі був фестиваль, тож всередину замка ми не потрапили - надто дорогі квитки. Ввечері уже по-темному погуляли по Чернівцям - в Чернівцях я була вперше, і місто мені дуже сподобалось, треба туди навідатись вдень. Ночували в невеличкому готелі майже в центрі міста.
День 2 - перетин кордону. До кордону від Чернівців близько. Як правило, кордон проходиться швидко (друзі вже їздили цим маршрутом), але в цей раз через якісь місцеві приколи на українській стороні ми простирчали там майже 5 годин. Це дещо попсувало наші плани і маршрут, який довелось скоротити. Заїхали тільки в один з розписаних і всередині, і ззовні (!) фресками монастирів Буковини - Молдовіту, і поїхали зразу в напрямку на озеро Біказ. Ночували в наметі біля річки - одна з аж двох ночівель в наметі на природі в цій поїздці :)
День 3 - ущелина Біказ. Проїхали озеро Біказ та вузьку гірську дорогу, яка веде по дуже красивій ущелині Біказ - своєрідне тренування перед наступними гірськими дорогами. Тут ми вперше спробували смачні місцеві булки, які випікають намотаними на спеціальні циліндри. Вже ввечері приїхали до озера Laku Ursu - найбільшого в Європі геліотермального озера і поселились в кемпінгу на березі.
День 4 - Трансфегераш. Думали скупатись в озері, але виявилось, що це не так просто зробити - воно обнесене парканом, а за квиточками ну надто велика черга. Забили і поїхали в напрямку Трансфегераської гірської дороги. Спершу заїхали в чудове старе і дуже атмосферне місто Сігішоара, потім в невеличку фортецю в місті Фегераш, а потім - на неї - на чудову гірську дорогу з купою поворотів і красивими краєвидами. Дорога була побудована режимом Чаушеску для швидкого перекидання військ через Карпати, на її прокладання витратили безліч технічних і людських ресурсів, а в результаті дорога відкрита тільки два місяці на рік (липень, серпень) в світлий час доби - в інший час там рух заборонений - небезпечно.
День 5 - скоріше на море! В цей день була поставлена велика мета - доїхати до моря! Тому поїхали максимально коротким шляхом, заїхавши тільки в Куртеа де Арджес з його старим княжим двором і величним монастирем, швидко перетнули кордон, промчались горами і степами Болгарії - і опинились на морі, в маленькому місті Созополі.
Дні 6, 7, 8 - пляж і матрас. Ці дні ми відпочивалі на місці, вранці ходили на пляж, а вдень гуляли старим містом Созополя, ходили в місцеві музеї, катались на катері - коротше, простий пляжний відпочинок.
День 9 - ще трохи моря. Морську програму було вирішено продовжити за рахунок скорочення програми огляду Болгарії, і ми розташувались в наметі на березі закріпленого за кайт-серферами пляжу. Вітер здіймав сильні хвилі, теліпав намети, а море було напрочуд теплим.
День 10 - осінь? На наступний день на побережжі настала спражня осінь - з хмарами, вітром, дощами і холодом. В Болгарії заїхали тільки в цікаву пам'ятку природи "Побиті камені", і поспішили в Румунію, в гори - може там нема дощу? Покатались по нічному Бухаресту і зупинились ночувати в кемпінгу на озері неподалік міста.
День 11 - Трансильванія. Ми відвідали красиве курортне місто Сіная, розташоване високо в горах. На жаль, через хмари і туман не було сенсу підніматись по далеким (на висоту 2000 м!) канаткам, тож подивились монастир та дуже красивий ззовні і зсередині королівський замок Пелеш.
День 12 - Трансильванія форева. День був дуже насиченим на красоти Трансильванії - красивий замок Бран, реставрована фортеця в Ришнові, дуже атмосферне місто Брашев... Так красиво, так добре гуляти вдвох цими вузенькими вуличками, фотографувати одне одного на фоні красот, і чого його ото кудись їхати?...
День 13 - ставим рекорд. В 6-ій ранку виїхали з мотеля в Румунії і в 11 ночі вже були в Києві, під колесами пролетіло більше тисячі кілометрів, хвала нашому єдиному водію за терпіння до нас і уважність на дорозі!
Фотографії з коментами можна дивитись тут
середу, 11 серпня 2010 р.
Чорниці
Я уже знаю, що в один з наступних походів зайду сюди - в Гукливий, подивитись на ось цей пам'ятник чорниці:
(картинка взята з статті)
Це, певно, буде похід в нечорничний час, бо в чорничний, я переконана, треба неспішно ходити десь там, поруч з стиглими чорницями, і їсти їх, їсти, як ми це й зробили в минулі вихідні :-)
(картинка взята з статті)Це, певно, буде похід в нечорничний час, бо в чорничний, я переконана, треба неспішно ходити десь там, поруч з стиглими чорницями, і їсти їх, їсти, як ми це й зробили в минулі вихідні :-)
вівторок, 3 серпня 2010 р.
Полтавська казка
Трохи розширили географію веломандрів - побували на Полтавщині. Проїхалися гоголівськими місцями - Миргород, Сорочинці, Диканька, покупалися у Ворсклі і Псьолі. Сильна спека внесла свої корективи і на саму Полтаву, на жаль, часу майже не лишилось, подивились трохи центр вже вночі, але враження однозначне - треба приїхати ще і роздивитися вдень :)
 |
| Джерело: 2010.07.31_Poltavska_kazka |
вівторок, 13 липня 2010 р.
Прогулянка кордоном
Про велопокотеньки вже якось нецікаво писати - їх вже багато було, бувають вони достатньо часто і вони коротенькі. Інша справа - піший похід на 5 днів в улюблені Карпати - останній раз більше, ніж на три дні, я в пішку вибиралась дуже давно!
Націлились в цей раз на Мармароський масив - туди довго добиратись, тож під час триденних вихідних, наприклад, туди не потрапиш, до того ж, це прикордонна зона, треба заздалегідь оформляти пропуск у прикордонників. Ці два фактори сприяють тому, що в Мармароси ходять мало, а відповідно там ДУЖЕ чисто, і дуже мало людей.
Перед походом в Карпатах якраз саме задощило, ми все сподівались на покращення погоди, та й місцеві підбадьорювали - "завтра буде сонце", але так основну частину маршрута й пройшли класичними їжачками в тумані :) Мабуть румуни спеціально напустили хмар, щоб їх не було видно.
Особливого колориту походу додавали прикордонні стовпчики, які періодично виринали з туману - дорога йде просто поруч з ними, по нашій стороні. І взагалі, якось цікаво було усвідомлювати, що ось вона - одна гора чи полонина, а на одній половині її ми можем бути, а на другій - не зовсім.
Коли ми реєструвались в Діловому, прикордонники сказали нам, щоб ми одразу телефонували їм, якщо побачимо двох людей неслов'янської зовнішньості, які нестимуть чорні ящики. Жарти про чорні ящики не давали нам сумувати, ми все вигадували й вигадували, що і як то може бути, аж уже в Києві дізнались.
Ну і ще я багато тексту накатала під фотками.
Націлились в цей раз на Мармароський масив - туди довго добиратись, тож під час триденних вихідних, наприклад, туди не потрапиш, до того ж, це прикордонна зона, треба заздалегідь оформляти пропуск у прикордонників. Ці два фактори сприяють тому, що в Мармароси ходять мало, а відповідно там ДУЖЕ чисто, і дуже мало людей.
 |
| Джерело: 2010.07.07-11_Marmarosy |
Перед походом в Карпатах якраз саме задощило, ми все сподівались на покращення погоди, та й місцеві підбадьорювали - "завтра буде сонце", але так основну частину маршрута й пройшли класичними їжачками в тумані :) Мабуть румуни спеціально напустили хмар, щоб їх не було видно.
Особливого колориту походу додавали прикордонні стовпчики, які періодично виринали з туману - дорога йде просто поруч з ними, по нашій стороні. І взагалі, якось цікаво було усвідомлювати, що ось вона - одна гора чи полонина, а на одній половині її ми можем бути, а на другій - не зовсім.
Коли ми реєструвались в Діловому, прикордонники сказали нам, щоб ми одразу телефонували їм, якщо побачимо двох людей неслов'янської зовнішньості, які нестимуть чорні ящики. Жарти про чорні ящики не давали нам сумувати, ми все вигадували й вигадували, що і як то може бути, аж уже в Києві дізнались.
Ну і ще я багато тексту накатала під фотками.
понеділок, 7 червня 2010 р.
Парки і палаци Чернігівщини
 |
| Джерело: 2010.06.06_Kachanivka,Trostyanets,Sokyrynci |
 |
| Джерело: 2010.06.06_Kachanivka,Trostyanets,Sokyrynci |
 |
| Джерело: 2010.06.06_Kachanivka,Trostyanets,Sokyrynci |
Нарешті я сюди доїхала! :)
Довго збирались, та все ніяк не виходило. Сподобалась і велична Качанівка, і затишні Сокиринці, і парк в Тростянці, куди буде класно приїхати ще раз - восени, на золоте листячко.
Але поки що початок літа, у мене згоріли верхні частини ног :), обвітрене обличчя, натерта п'ята точка, але я хочу ще покатушок, походів і вражень :)))))
Фото
пʼятницю, 4 червня 2010 р.
Не мала баба клопоту... ))
Якось між робочими справами накачала я собі з різних ресурсів книжечок по рукоділлю. Власне, шукала тільки по войлоковалянню, але заодно вирішила і ті, які були по іншим хендмейдам, покачати - це от один такий недолік є у інтернету: шукаєш відповідь на одне якесь питання, натомість занурюєшся у море цікавої спорідненої інформації і просто тонеш у ньому :))))
Ой, скільки ж всього класного і цікавого існує - купа різних технік роботи з бісером і бусами, декупаж, макраме, плетення з проволоки, орігами, нестандартна вишивка, різні роботи зі стрічками і тканинами, домашнє миловарення... Тепер сиджу іноді між робочими справами гортаю ці книжечки і мрію про те, щоб мати купу грошей і не ходити на роботу, а замість роботи цілими днями пробувати робити те, се, інше, п'яте, десяте, і створювати отаку красиву красу :)))))
Ой, скільки ж всього класного і цікавого існує - купа різних технік роботи з бісером і бусами, декупаж, макраме, плетення з проволоки, орігами, нестандартна вишивка, різні роботи зі стрічками і тканинами, домашнє миловарення... Тепер сиджу іноді між робочими справами гортаю ці книжечки і мрію про те, щоб мати купу грошей і не ходити на роботу, а замість роботи цілими днями пробувати робити те, се, інше, п'яте, десяте, і створювати отаку красиву красу :)))))
вівторок, 25 травня 2010 р.
Переяслав-Хмельницький
Довго у мене не виходило виїхати в Переяслав-Хмельницький - то це було надто близько до Києва, а мене тягло кудись подалі, то хотілось саме на велосипеді, а це вже було далеченько (з врахуванням витрат часу на "подивитись", звісно).
І от нарешті все співпало, і Переяслав-Хмельницький виявився і не надто близько, і не надто далеко, всім у нього захотілось - і ми поїхали :)
Місто просто тоне в акацієвому цвіті - акацій дуже багато! Переважно білі, великі, старі дерева, пахнуть ну просто пречудово! А на землі - цвітуть густо-густо насаджені іриси різних кольорів!
Також нас порадували своїм суперпупермегагалаконцертом ворони в центральному парку - розсілися по акаціях, і давай "карк-карк-карк", "кккккарк!", "карккккк" на всі лади))))
Так і не знайшла, де б то аудіо викласти, щоб можна було послухати, ось воно на скачування.
В місті ДУЖЕ багато музеїв і церков, а якщо порахувати ще Музей під відкритим небом - то стане ясно: їхати сюди треба ще!
Фотки
І от нарешті все співпало, і Переяслав-Хмельницький виявився і не надто близько, і не надто далеко, всім у нього захотілось - і ми поїхали :)
 |
| Джерело: 2010.05.23 Pereyaslav |
Місто просто тоне в акацієвому цвіті - акацій дуже багато! Переважно білі, великі, старі дерева, пахнуть ну просто пречудово! А на землі - цвітуть густо-густо насаджені іриси різних кольорів!
Також нас порадували своїм суперпупермегагалаконцертом ворони в центральному парку - розсілися по акаціях, і давай "карк-карк-карк", "кккккарк!", "карккккк" на всі лади))))
Так і не знайшла, де б то аудіо викласти, щоб можна було послухати, ось воно на скачування.
В місті ДУЖЕ багато музеїв і церков, а якщо порахувати ще Музей під відкритим небом - то стане ясно: їхати сюди треба ще!
Фотки
четвер, 13 травня 2010 р.
Другі травневі
 |
| Джерело: 2010.05.08-10_Crimea |
На другі травневі був Крим і його чудові довжелезні підйоми, каменисті спуски, захоплюючі краєвиди і купа квітів)) Я вже не так тиснула на гальма на спусках, як раніше, та все одно в кінці спуска виникала думка "а що, якщо ще менше пригальмовувати?" :)
До деяких місць з краєвидами хочу приїхати ще...
четвер, 6 травня 2010 р.
Перші травневі
 |
| Джерело: 2010.05.04_Zakarpattya |
Були в Закарпатті, потрапили на жаб'ячі любощі на Синевирі, день села в Колочаві, початок цвітіння нарцисів під Хустом, цвітіння сакур і магнолій в селах та в Ужгороді, ухання сов біля Невицького замку, коротше, всьо було супер!
На звіт часу нема :( , осьо традиційно попідписувані фотки :)
Маршрут: Воловець-Міжгір'я-Синевир, Синевир-Ольшанське водосховище-Долина Нарцисів, Хуст-Довге-Свалява-електричка до Ужгорода-Невицьке, Невицький замок-Ужгород.
Електричка Свалява-Ужгород була вимушеним рішенням - порізали покришку в кількох місцях.
четвер, 29 квітня 2010 р.
Пройшла курси!
Писала раніше в блозі, що хочу пройти курси першої допомоги.
Пройшла:)
Звертайтесь якщо що) але краще щоб не виникало в цьому потреби!
Пройшла:)
 |
| Джерело: mobile photos |
Звертайтесь якщо що) але краще щоб не виникало в цьому потреби!
понеділок, 26 квітня 2010 р.
Корнінський кар'єр
Напанорамила фотографій - затоплений кар'єр
і працюючий:
 |
| Джерело: 2010.04.25_Kornin |
і працюючий:
 |
| Джерело: 2010.04.25_Kornin |
понеділок, 19 квітня 2010 р.
Любеч-Чернігів-Седнів, Дніпро-Десна-Снов
Перша дводенна велопокотенька в цьому році була доволі давно запланованим бажанням - побувати на розливах річок Чернігівщини. Зима цього року посприяла втіленню цієї мрії просто пречудово - у нас були всі шанси побачити купу води :)
На суботу прогнози віщували то дощ, то хмари, то холод, десь там в небі несеться на нас сувора вулканічна хмара, а ми в 4ій ранку прокидаємся і їдемо на електричку. Пригоди почались одразу :)
Якось так ми обидва дивились розклад, що подивились замість Кар.дач відправлення електрички з Борщагівки. Приїжджаємо на Кар.дачі трохи раніше, ніж треба - а "нашої" електрички нема, є пізніша... що його робити, питаємся в тітоньки на касі, де та електричка, може вона з Київ-Пасу? "Ага," - каже тітонька. Підриваємось і мчимось на Київ-Пас, де нас наздоганяє - ну так, та сама пізніша, і та сама "наша" електричка, яка повз Кар.дачі насправді йде на 20 хвилин пізніше, ніж ми думали :)
На пероні перетнулись з байкерами з Кривого Рогу, які їхали на Чернігівщину в пішку.
Дощик поступово накрапував, хмари за вікном ставали все суворішими, але в мене була якась така впевнена думка, що хай які там хмари і дощі нас поливатимуть, але ми приїдемо в Любеч, зайдем на гору з краєвидом - і з-за хмар вигляне сонечко, ось така банальність :)
Власне, так і сталося, як гадалося - весь час ми їхали проти дуже сильного зустрічного вітру, періодично нас поливав дощ. За 20 км до Любеча ми розділилися з нашими друзями і вирішили їхати далі вдвох (вони поїхали додому). Проїхали трохи, зупинились на зупинці, і тут я зізнаюся, що я таки добряче стомилась з тим вітром, і що 20 км до Любеча я-то докручу, але що його робити далі? І починаю мріяти про якийсь камаз, який би нас підібрав назад (а дорога ну дуже пуста). А вже ж 5-та година, а до дому ще десь +60 км до тих 20, та й в місті трохи часу витратим... І тут... тадададам! На зупинці зупиняється, наче з казки, ну абсолютно нетутешній автобус - великий туристичний з великим багажником, всередині мало народу, і він не туристичний, а рейсовий! З'являється матрасна ідея під'їхати) А то, навіть колеса з велів можна не знімати! :)
По дорозі взнаємо, що назад він їде за 50 хвилин, в ньому тепло, гарно і немає вітру... А вітру вже немає і на вулиці - містичним чином весь цей шалений вітер за той час, що ми були в автобусі, вщух і став штилем. В Любечі ми оглянули невеликий центр міста, і подивились головне, задля чого приїхали - розлив Дніпра. Він вражає! Особливо, коли скажуть, де "нормальний" Дніпро. А, і забула сказати, піднялись на Замкову гору - і сонце таки визирнуло з-за хмар :) Шкода, що малувато зелені, та й вода, виявляється, надто висока - вона поглинула всі дрібні рисочки рельєфу, і через це картина більш спокійна. Коли вода буде трохи нижче, буде більше острівців і заплав, річечок і струмочків, та й зелені тоді вже буде більше - картина буде просто прекрасна! Так що раджу поїхати по нашим слідам і привезти красиві фоточки)
На наступний день ми були до обіду трохи зайняті, тож виїхали пізнувато, в напрямку Седнєва. По дорозі заїхали подивитись дві старі дерев'яні церкви. Вирішили їхати не асфальтом, а грунтом, вздовж Десни. Помилувались широкою Десною, їдемо до села, аж - раз! - дорогу перетинає така собі річечка, може по коліно, а може й глибше... Намагались шукати міст, брід, об'їзд, та проти вітру довго не пошукаєш - вернулись назад і форсували річку по пояс голяком :) Вода - холодна, бадьорить.
По тому поїхали в Седнів, помилуватись розливом річки Снов. Може, через те, що в цей день яскраво світило сонце, та зелені було більше, вода блищала на сонечку, і все це таке красиве-красиве, ой ну як же то словами передати?
В Седнєві також є красива камінна церква, трохи залишків маєтку Лизогубів, і дуже красива дерев'яна церква, мені вона нагадала ансамбль на о. Кіжі - така суворо-красива північна споруда. Відновлюють її майже з руїн, "Укрреставрація силами місцевих алкоголіків" (с) охоронець.
Назад їхали швиденько, треба було встигнути на поїзд, з яким також було не без казусу: є-квиток і уз.гов.уа показували ціну на цей поїзд на всі види причіпних вагонів в 60 грн, в касі мені його продали за 25 грн, а на вокзалі в Чернігові додатковий квиток обійшовся би нам в 80 грн. Цікава цінова політика...
Панорамки клеїла ручками швиденько, бо для маків гарних програм не найшлося)
Фотки з коментами
На суботу прогнози віщували то дощ, то хмари, то холод, десь там в небі несеться на нас сувора вулканічна хмара, а ми в 4ій ранку прокидаємся і їдемо на електричку. Пригоди почались одразу :)
Якось так ми обидва дивились розклад, що подивились замість Кар.дач відправлення електрички з Борщагівки. Приїжджаємо на Кар.дачі трохи раніше, ніж треба - а "нашої" електрички нема, є пізніша... що його робити, питаємся в тітоньки на касі, де та електричка, може вона з Київ-Пасу? "Ага," - каже тітонька. Підриваємось і мчимось на Київ-Пас, де нас наздоганяє - ну так, та сама пізніша, і та сама "наша" електричка, яка повз Кар.дачі насправді йде на 20 хвилин пізніше, ніж ми думали :)
На пероні перетнулись з байкерами з Кривого Рогу, які їхали на Чернігівщину в пішку.
Дощик поступово накрапував, хмари за вікном ставали все суворішими, але в мене була якась така впевнена думка, що хай які там хмари і дощі нас поливатимуть, але ми приїдемо в Любеч, зайдем на гору з краєвидом - і з-за хмар вигляне сонечко, ось така банальність :)
Власне, так і сталося, як гадалося - весь час ми їхали проти дуже сильного зустрічного вітру, періодично нас поливав дощ. За 20 км до Любеча ми розділилися з нашими друзями і вирішили їхати далі вдвох (вони поїхали додому). Проїхали трохи, зупинились на зупинці, і тут я зізнаюся, що я таки добряче стомилась з тим вітром, і що 20 км до Любеча я-то докручу, але що його робити далі? І починаю мріяти про якийсь камаз, який би нас підібрав назад (а дорога ну дуже пуста). А вже ж 5-та година, а до дому ще десь +60 км до тих 20, та й в місті трохи часу витратим... І тут... тадададам! На зупинці зупиняється, наче з казки, ну абсолютно нетутешній автобус - великий туристичний з великим багажником, всередині мало народу, і він не туристичний, а рейсовий! З'являється матрасна ідея під'їхати) А то, навіть колеса з велів можна не знімати! :)
По дорозі взнаємо, що назад він їде за 50 хвилин, в ньому тепло, гарно і немає вітру... А вітру вже немає і на вулиці - містичним чином весь цей шалений вітер за той час, що ми були в автобусі, вщух і став штилем. В Любечі ми оглянули невеликий центр міста, і подивились головне, задля чого приїхали - розлив Дніпра. Він вражає! Особливо, коли скажуть, де "нормальний" Дніпро. А, і забула сказати, піднялись на Замкову гору - і сонце таки визирнуло з-за хмар :) Шкода, що малувато зелені, та й вода, виявляється, надто висока - вона поглинула всі дрібні рисочки рельєфу, і через це картина більш спокійна. Коли вода буде трохи нижче, буде більше острівців і заплав, річечок і струмочків, та й зелені тоді вже буде більше - картина буде просто прекрасна! Так що раджу поїхати по нашим слідам і привезти красиві фоточки)
 |
| Джерело: 2010.18.04_Lubech&Sedniv |
На наступний день ми були до обіду трохи зайняті, тож виїхали пізнувато, в напрямку Седнєва. По дорозі заїхали подивитись дві старі дерев'яні церкви. Вирішили їхати не асфальтом, а грунтом, вздовж Десни. Помилувались широкою Десною, їдемо до села, аж - раз! - дорогу перетинає така собі річечка, може по коліно, а може й глибше... Намагались шукати міст, брід, об'їзд, та проти вітру довго не пошукаєш - вернулись назад і форсували річку по пояс голяком :) Вода - холодна, бадьорить.
По тому поїхали в Седнів, помилуватись розливом річки Снов. Може, через те, що в цей день яскраво світило сонце, та зелені було більше, вода блищала на сонечку, і все це таке красиве-красиве, ой ну як же то словами передати?
 |
| Джерело: 2010.18.04_Lubech&Sedniv |
В Седнєві також є красива камінна церква, трохи залишків маєтку Лизогубів, і дуже красива дерев'яна церква, мені вона нагадала ансамбль на о. Кіжі - така суворо-красива північна споруда. Відновлюють її майже з руїн, "Укрреставрація силами місцевих алкоголіків" (с) охоронець.
Назад їхали швиденько, треба було встигнути на поїзд, з яким також було не без казусу: є-квиток і уз.гов.уа показували ціну на цей поїзд на всі види причіпних вагонів в 60 грн, в касі мені його продали за 25 грн, а на вокзалі в Чернігові додатковий квиток обійшовся би нам в 80 грн. Цікава цінова політика...
Панорамки клеїла ручками швиденько, бо для маків гарних програм не найшлося)
Фотки з коментами
пʼятницю, 9 квітня 2010 р.
Квіти з войлока
Ще взимку мені захотілося навчитись зробити квіти з шерсті, але не знала як, а про гугл чогось забула :) Потім був пост про буси з войлока одної моєї подруги і класної майстрині Люби, я загорілась, згадала про Гугл, надивилась відеоуроків, нагорталась картинок готових прикрас, навіть спробувати зваляти щось з простих наче 100% шерстяних (але як виявилось - не 100%) ниток. Нічого у мене не звалялось, часу як завжди нема, закинула це діло.
Аж трохи згодом Марічка запропонувала піти на майстер-клас з валяння!
Сходили :)
Дуже цікаво спостерігати, як наче по одній технології, створюються зовсім різні речі, як вони трансформуються від пухнастих заготовочок в якісь непонятні великі мокрі клякси і поступово набувають форми і краси, стають красивими чудовими квітами.
А ще вчора у нас був класний вечір-дівичник з бабськими розмовами на кухні під час войлоковаляння :) :) :) так давно у мене такого нічого не було :)
Восени-зимою спробую щось ще собі зробити :)
А повгадуйте, де моя квітка? :) А то дві подруги вже вгадували, називали почергове одні і ті ж квітки, але не мою :) Можна в аську (хто через рсс читає)
Аж трохи згодом Марічка запропонувала піти на майстер-клас з валяння!
Сходили :)
 |
| Джерело: mobile photos |
Дуже цікаво спостерігати, як наче по одній технології, створюються зовсім різні речі, як вони трансформуються від пухнастих заготовочок в якісь непонятні великі мокрі клякси і поступово набувають форми і краси, стають красивими чудовими квітами.
А ще вчора у нас був класний вечір-дівичник з бабськими розмовами на кухні під час войлоковаляння :) :) :) так давно у мене такого нічого не було :)
Восени-зимою спробую щось ще собі зробити :)
А повгадуйте, де моя квітка? :) А то дві подруги вже вгадували, називали почергове одні і ті ж квітки, але не мою :) Можна в аську (хто через рсс читає)
середу, 31 березня 2010 р.
Лінк
Цікава і корисна стаття про виховання дітей і його наслідки.
Хочеться тут своїх роздумів написати, але мабуть, якось пізніше.
Хочеться тут своїх роздумів написати, але мабуть, якось пізніше.
понеділок, 29 березня 2010 р.
Веловеловело)
Ура! На цих вихідних ми нарешті відкрили сезон! Взагалі, для мене саме відкриття сезону - це було вперше, адже попередні зими були такі м'які, що можна було кататися всю зиму, і сезон не закривати.
В суботу ми поїхали на Київське море, думали подивитись на дамбу, лід і рибу, але коло Вишгорода щось не повернули, тож помчали асфальтом аж до Лютежа :)
Від Лютежа поїхали на грунти і насолодились ними сповна - були високі, але вологі, і тому проїжджабельні піски, грунти зі снігом і водою, великі-великі калюжі в лісі, в яких відображалось небо...
В неділю Наташа Myrules проводила навчання з техніки їзди на МТБ. Так-так, я вже четвертий сезон на велосипеді, а на бровки заїжджати і зістрибувати з них не вмію, та й взагалі мало яких саме технічних штук знаю. Було дуже цікаво, почула нове і про гальмування, і про повороти. Дещо з того вже читала раніше у Брайана Лопеса в його книзі, та все-таки, коли тобі показують і розказують - це значно краще доходить :)
Я довше всіх переборювала свій страх перед заїздом на високу бровку, кілька разів під'їжджала до неї, і зразу повертала, не їхала, каталась десь вдалині. Нарешті зважилась спробувати, і на третій спробі, кряхтучи і вищачи, я туди заїхала :))) Майже аналогічно було зі з'їздом з високої бровки :)))
Ось тут я радуюсь, що у мене таки нарешті все вийшло!
В суботу ми поїхали на Київське море, думали подивитись на дамбу, лід і рибу, але коло Вишгорода щось не повернули, тож помчали асфальтом аж до Лютежа :)
Від Лютежа поїхали на грунти і насолодились ними сповна - були високі, але вологі, і тому проїжджабельні піски, грунти зі снігом і водою, великі-великі калюжі в лісі, в яких відображалось небо...
В неділю Наташа Myrules проводила навчання з техніки їзди на МТБ. Так-так, я вже четвертий сезон на велосипеді, а на бровки заїжджати і зістрибувати з них не вмію, та й взагалі мало яких саме технічних штук знаю. Було дуже цікаво, почула нове і про гальмування, і про повороти. Дещо з того вже читала раніше у Брайана Лопеса в його книзі, та все-таки, коли тобі показують і розказують - це значно краще доходить :)
Я довше всіх переборювала свій страх перед заїздом на високу бровку, кілька разів під'їжджала до неї, і зразу повертала, не їхала, каталась десь вдалині. Нарешті зважилась спробувати, і на третій спробі, кряхтучи і вищачи, я туди заїхала :))) Майже аналогічно було зі з'їздом з високої бровки :)))
Ось тут я радуюсь, що у мене таки нарешті все вийшло!
 |
| Джерело: 2010.03.28 MTB-Training |
середу, 17 березня 2010 р.
Цікаво)
Тест на соотношение Родителя, Взрослого и Ребенка в структуре личности
Ваши результаты:Ребенок (Ре): 39%Взрослый (В): 39% Родитель (Р): 22% (Что означают результаты теста?) |
|
Дитинка на вихідні балувалась, намагалась спекти печиво в формі велосипеда :)))) бо кататись хочеться :) і шо ви думаєте, поставила таймер на 15 хвилин (по рецепту було 20 хвилин), приходжу, а воно якесь тю-тю, ще не згоріло, але й їсти якось його не хочеться :))
Дорослий сьогодні вранці застрелився перед шкафом з одягом - нічого одягнути :) все зимове сидить в печінках, а в легшому одязі у нас в офісі холодно.А Батько не знаю що робить, мабуть це він, очікуючи маршрутку прохолодними вечорами, калякає ногами на снігу такі картинки, щоб ноги не мерзли і щоб хоч якісь квіти десь були :)
До речі, про квіти, в ботсаду Гришка квітнуть азалії, орхідеї і трохи кактусів. Тільки йдіть туди або зранку, або ближче до вечора, або в будній день, інакше будуть там пробки і інші жахіття знаходження в великій кількості народу.Ось такий дайджест останніх подій, хто дочитав, молодець :)
середу, 10 березня 2010 р.
8 березня в Криму
Були на 8 березня в Криму, на Чатирдагу...
В перший день ми роздивлялись під снігом перші квіточки і раділи весні, піднімались проти вітру вгору, згадували попередні зимові штурмування Чатирдагу. Ввечері вже топили сніг, перевертаючи казани з вже гарячою дорогоцінною водою і жартували, що на ранок нас засипле снігом. Вночі мені одночасно було холодно від вітру і жарко від одягнутого на себе одягу :)
На наступний ранок нас таки засипало снігом, ми відкопали намети, походили по коліно в снігу, як їжачки в тумані, спустились в печеру Еміне-Баїр-Хосар і нарешті попили і поїли чогось справді гарячого завдяки добрим людям з обслуги печер.
Третій день запам'ятався зустріччю з людьми, які застрягли на своїх невисоких (стандартних) машинах посеред свіжого снігу на плато, вони розчищали дорогу і лопатами, і решітками для пікніків (від решіток було особливо багато користі, хє-хє). В Сімферополь здається, вперше за весь час походів в Криму приїхали не в останні 5 хвилин до поїзда, і мали час походити містом, подивитися центр, церкви і мечеть (в яку жінок не пускають). А особливо класним цей день був ввечері, в поїзді, в купе без зайвих сусідів по поїзду, з розмовами-планами-спогадами-чаєм і гітарою, яка була з нами весь похід :)
Особливо сподобались ці пісні:
Мохнатый шмель з к/ф "Жестокий романс"
Легенда о двух монастырях
Темиртау
А фоток моїх нема :( Я так звикла до того, що їжджу кудись десь раз на тиждень або хоч раз на два тижні, ну ладно, раз на місяць, що одразу після поїздки заряджаю акумулятори фотоапарата, щоб він був готовий на наступний раз. А тут вийшло, що останній раз я заряджала їх ще перед Новим роком, на Новий рік не фоткала, бо мерзли сильно пальці, і так воно все і лишилось. За цей час вони звісно що розрядилися. Отака халепа. Тому дивіться фотки мого товариша AvatorLa - http://picasaweb.google.com/avatorl1/2010_03_06#
PS
Вчора продивилися список лауретів Оскара, дуже сподобався короткометражний мульт.
В перший день ми роздивлялись під снігом перші квіточки і раділи весні, піднімались проти вітру вгору, згадували попередні зимові штурмування Чатирдагу. Ввечері вже топили сніг, перевертаючи казани з вже гарячою дорогоцінною водою і жартували, що на ранок нас засипле снігом. Вночі мені одночасно було холодно від вітру і жарко від одягнутого на себе одягу :)
На наступний ранок нас таки засипало снігом, ми відкопали намети, походили по коліно в снігу, як їжачки в тумані, спустились в печеру Еміне-Баїр-Хосар і нарешті попили і поїли чогось справді гарячого завдяки добрим людям з обслуги печер.
Третій день запам'ятався зустріччю з людьми, які застрягли на своїх невисоких (стандартних) машинах посеред свіжого снігу на плато, вони розчищали дорогу і лопатами, і решітками для пікніків (від решіток було особливо багато користі, хє-хє). В Сімферополь здається, вперше за весь час походів в Криму приїхали не в останні 5 хвилин до поїзда, і мали час походити містом, подивитися центр, церкви і мечеть (в яку жінок не пускають). А особливо класним цей день був ввечері, в поїзді, в купе без зайвих сусідів по поїзду, з розмовами-планами-спогадами-чаєм і гітарою, яка була з нами весь похід :)
Особливо сподобались ці пісні:
Мохнатый шмель з к/ф "Жестокий романс"
Легенда о двух монастырях
Темиртау
А фоток моїх нема :( Я так звикла до того, що їжджу кудись десь раз на тиждень або хоч раз на два тижні, ну ладно, раз на місяць, що одразу після поїздки заряджаю акумулятори фотоапарата, щоб він був готовий на наступний раз. А тут вийшло, що останній раз я заряджала їх ще перед Новим роком, на Новий рік не фоткала, бо мерзли сильно пальці, і так воно все і лишилось. За цей час вони звісно що розрядилися. Отака халепа. Тому дивіться фотки мого товариша AvatorLa - http://picasaweb.google.com/avatorl1/2010_03_06#
PS
Вчора продивилися список лауретів Оскара, дуже сподобався короткометражний мульт.
четвер, 25 лютого 2010 р.
Позитиффф
Несподівано захотілося вчора ввечері пельменів, зайшли в супермаркет і купили їх, а до них самий дешевий оцет - ну не знаю, чого самий дешевий, я якось не звикла до того, що дорогий оцет вже коштує 5 грн :)
Так от, самий дешевий оцет - самий класний! Бо має додатковий бонус - супер-етикетку! (Рамочки намальовані мною)
А також, принагідно згадали про іншу рекламку, ну я навіть не знаю, як вам сказати, чого саме, щоб не втратити інтригу. Ось така лицьова сторона: 
Ось така зворотня:
Так от, самий дешевий оцет - самий класний! Бо має додатковий бонус - супер-етикетку! (Рамочки намальовані мною)
А також, принагідно згадали про іншу рекламку, ну я навіть не знаю, як вам сказати, чого саме, щоб не втратити інтригу. Ось така лицьова сторона: 
Ось така зворотня:
Pilobolus - Shadowland
Я була вчора на театрі тіней Pilobolus!
Почитати що та як, можна в Гуглі) А я розкажу просто про свої враження: якщо коротко, то - мені сподобалось! Вся вистава - це цілісна історія про сни однієї дівчинки, розказана настільки майстерно, що, коли дивишся, забуваєш, що насправді це їй сниться (і що насправді це всього лиш вистава, теж).
Гра тіні, світла, музики, ритму вражає і художньо - я справді немов занурилась в той фантастичний світ тіней, і з технічної точки зору - ну як, як вони це роблять?!
Нам (ми сиділи збоку від сцени) на початку вистави було трохи видно те, що відбувалось за малим екраном. Це створювало цікавий подвійний ефект - з одного боку, було цікаво бачити, як створюється казка, а з іншого, це відволікало від неї. Але потім повісили великий екран, і заекрання видно не було, залишалось тільки здогадуватись, як і що виходить, а то й взагалі розслабитись і не думати про те, як це зроблено, сприймаючи тільки саму історію.
Між "тіньовими" епізодами були також епізоди, коли актори виходили з-за екрану і танцювали на сцені, розказуючи танцем наступну частину історії. Але танці мені сподобались менше, може вони й непогані самі по собі, але порівняно з тією експресією і напругою, яка була постійно присутня в "тіньовій" частині, танці - бліді і не чіпляють. Під час танцю постійно хотілось, щоб вони перестали танцювати, і щоб скоріше знов ввімкнули проектор і показували свою страшну і ніжну казку далі...
Почитати що та як, можна в Гуглі) А я розкажу просто про свої враження: якщо коротко, то - мені сподобалось! Вся вистава - це цілісна історія про сни однієї дівчинки, розказана настільки майстерно, що, коли дивишся, забуваєш, що насправді це їй сниться (і що насправді це всього лиш вистава, теж).
Гра тіні, світла, музики, ритму вражає і художньо - я справді немов занурилась в той фантастичний світ тіней, і з технічної точки зору - ну як, як вони це роблять?!
Нам (ми сиділи збоку від сцени) на початку вистави було трохи видно те, що відбувалось за малим екраном. Це створювало цікавий подвійний ефект - з одного боку, було цікаво бачити, як створюється казка, а з іншого, це відволікало від неї. Але потім повісили великий екран, і заекрання видно не було, залишалось тільки здогадуватись, як і що виходить, а то й взагалі розслабитись і не думати про те, як це зроблено, сприймаючи тільки саму історію.
Між "тіньовими" епізодами були також епізоди, коли актори виходили з-за екрану і танцювали на сцені, розказуючи танцем наступну частину історії. Але танці мені сподобались менше, може вони й непогані самі по собі, але порівняно з тією експресією і напругою, яка була постійно присутня в "тіньовій" частині, танці - бліді і не чіпляють. Під час танцю постійно хотілось, щоб вони перестали танцювати, і щоб скоріше знов ввімкнули проектор і показували свою страшну і ніжну казку далі...
середу, 17 лютого 2010 р.
Що я курю? :)
З одного боку вікна - весна, а з другого боку вікна - я, в ліжку з соплями))) Це дуже вчасно перед трьома вихідними 8 березня: стрьомно тепер кудись їхати - одужати то я одужаю, але ж мряка буде навколо. Шото зимовий матрас затягнувся)
І щось мені спати не спиться, а іншого нічого не робиться (температурка все-таки є, ех), тому розкажу я вам казочку. Точніше, не казочку, а сон, який наснився мені вчора під ранок. Я давно не бачила і не чула від інших таких прикольних по сюжету і цікавих за можливими варіантами трактовки снів.
Значить так, сниться мені, що я - лицар, причому якийсь модний, розумний, сильний і відомий (ну це не новина, десь тиждень тому мені снилось, що я лицар - начальник охорони замку якоїсь принцеси, правда, принцесу мені так і не показали за той весь сон, і сюжету у тому сні наче не було, зате сам замок і краєвиди навколо були ну дуже красиві, спасибі "Аватару" і "Володарю перстня"))). І дають мені завдання - вбити якесь величезне страшне крилате чудовисько. Розмірами воно десь з довгу хрущовку, але вище, десь на 7 поверхів. Вбити його ніхто не може, але як у кожного порядного чудовиська у нього є своя "голка в яйці", а саме - десь, невідомо, де, є колода, на якій намальований малюночок. І от цей малюночок треба швидко зішкрябати. Єдина проблема в тому, що ніхто не знає, де це бревно, і що чудовисько пасе територію навколо, і одразу прилетить, якщо хтось коло малюнка буде крутитись. Мені все це розповідають якісь мудреці, які дають мені це завдання, і показують мені фотку малюнка і колоди. Я одразу впізнаю це місце (примітка: в суботу знайомий розказував нам про геокешинг і показував свій пост на форумі - засніжене бревно в броварському лісі, яке він сфоткав і виклав з координатами на той форум, а іншим людям треба було знайти його на місцевості :) ), причому це місце знаходиться недалеко від того місця де колись у нас була дача (у нас = моїх батьків, а не у мене = рицаря). Я туди швидко дістаюсь (бо все в тій місцевості з дитинства знаю), знаходжу цей малюнок і швидко його шкрябаю. Чую дуже гучний рев звіра, він летить до мене. Доводиться залишити зовсім трохи малюнка, і тікати, бо він, хоч і сильно послаблений моїми діями, та все одно ще сильний. Сховалась я, хє-хє, звісно ж, в будинку на нашій дачі, в підвалі, бо звір, хоч і дужий, але земля якось там від нього екранує, і в землю він не полізе. І просиділа я-рицар у тому підвалі два роки, сподіваючись, що за цей час дружні лицарі, які мали мені допомагати в цій справі, подолають звіра, який зараз спрямований тільки на те, щоб знайти і вбити мене, і не буде звертати увагу навколо. Виглядаю я через два роки, дивлюсь - навколо нікого нема. Виходжу зі схованки - ага, привіт-привіт, тваринка весь цей час "пасла" мене поруч і зараз мене уриє. Ну, назад лізти не годиться, зійшлися ми з ним у жорстокому довгому двобої, я його вбила, а воно мене якось чи сильно оглушило, чи щось таке, але жити буду :) І лежу я напівтрупиком зверху на трупі чудовиська і думаю: "ну а чого ж ті, які мали мені допомогти, не зробили цього? невже вони не справились? чи просто не допомагали? чому?"
І тут фінальна сцена, це просто аут)
Підходять до мене ті самі мудрі чуваки, які на початку сна розказували, як саме вбити звіра і кажуть: "Ти що собі думаєш? Невже ти не розумієш, що коли відбувається поєдинок з ворогом такого рівня, то це просто некультурно отак тишком-нишком вжалювати його за саме слабке місце. Треба було трошки зачепити малюнок, щоб він прилетів і битись з ним."
Я їм кажу: "Пробачте, але ж ви самі мені казали, як саме його можна вбити, і наголошували, що треба швидко стирати весь малюнок, і що битись з ним нереально!"
А вони: "Ну так, це і є єдиний спосіб перемогти звіра, але це не по-лицарськи, тому дружні лицарі і не стали тобі допомагати, бо бій має обов`язково відбутися, щоб цей бій зарахували як лицарський."
І тут я прокидаюсь з реальним відчуттям сорому за те, що з іхньої подачі я хотіла перемогти звіра не по-лицарськи і сама про те, що має бути бій, не подумала.
По-моєму, з такими снами на аватари ходити вже не треба)))
І щось мені спати не спиться, а іншого нічого не робиться (температурка все-таки є, ех), тому розкажу я вам казочку. Точніше, не казочку, а сон, який наснився мені вчора під ранок. Я давно не бачила і не чула від інших таких прикольних по сюжету і цікавих за можливими варіантами трактовки снів.
Значить так, сниться мені, що я - лицар, причому якийсь модний, розумний, сильний і відомий (ну це не новина, десь тиждень тому мені снилось, що я лицар - начальник охорони замку якоїсь принцеси, правда, принцесу мені так і не показали за той весь сон, і сюжету у тому сні наче не було, зате сам замок і краєвиди навколо були ну дуже красиві, спасибі "Аватару" і "Володарю перстня"))). І дають мені завдання - вбити якесь величезне страшне крилате чудовисько. Розмірами воно десь з довгу хрущовку, але вище, десь на 7 поверхів. Вбити його ніхто не може, але як у кожного порядного чудовиська у нього є своя "голка в яйці", а саме - десь, невідомо, де, є колода, на якій намальований малюночок. І от цей малюночок треба швидко зішкрябати. Єдина проблема в тому, що ніхто не знає, де це бревно, і що чудовисько пасе територію навколо, і одразу прилетить, якщо хтось коло малюнка буде крутитись. Мені все це розповідають якісь мудреці, які дають мені це завдання, і показують мені фотку малюнка і колоди. Я одразу впізнаю це місце (примітка: в суботу знайомий розказував нам про геокешинг і показував свій пост на форумі - засніжене бревно в броварському лісі, яке він сфоткав і виклав з координатами на той форум, а іншим людям треба було знайти його на місцевості :) ), причому це місце знаходиться недалеко від того місця де колись у нас була дача (у нас = моїх батьків, а не у мене = рицаря). Я туди швидко дістаюсь (бо все в тій місцевості з дитинства знаю), знаходжу цей малюнок і швидко його шкрябаю. Чую дуже гучний рев звіра, він летить до мене. Доводиться залишити зовсім трохи малюнка, і тікати, бо він, хоч і сильно послаблений моїми діями, та все одно ще сильний. Сховалась я, хє-хє, звісно ж, в будинку на нашій дачі, в підвалі, бо звір, хоч і дужий, але земля якось там від нього екранує, і в землю він не полізе. І просиділа я-рицар у тому підвалі два роки, сподіваючись, що за цей час дружні лицарі, які мали мені допомагати в цій справі, подолають звіра, який зараз спрямований тільки на те, щоб знайти і вбити мене, і не буде звертати увагу навколо. Виглядаю я через два роки, дивлюсь - навколо нікого нема. Виходжу зі схованки - ага, привіт-привіт, тваринка весь цей час "пасла" мене поруч і зараз мене уриє. Ну, назад лізти не годиться, зійшлися ми з ним у жорстокому довгому двобої, я його вбила, а воно мене якось чи сильно оглушило, чи щось таке, але жити буду :) І лежу я напівтрупиком зверху на трупі чудовиська і думаю: "ну а чого ж ті, які мали мені допомогти, не зробили цього? невже вони не справились? чи просто не допомагали? чому?"
І тут фінальна сцена, це просто аут)
Підходять до мене ті самі мудрі чуваки, які на початку сна розказували, як саме вбити звіра і кажуть: "Ти що собі думаєш? Невже ти не розумієш, що коли відбувається поєдинок з ворогом такого рівня, то це просто некультурно отак тишком-нишком вжалювати його за саме слабке місце. Треба було трошки зачепити малюнок, щоб він прилетів і битись з ним."
Я їм кажу: "Пробачте, але ж ви самі мені казали, як саме його можна вбити, і наголошували, що треба швидко стирати весь малюнок, і що битись з ним нереально!"
А вони: "Ну так, це і є єдиний спосіб перемогти звіра, але це не по-лицарськи, тому дружні лицарі і не стали тобі допомагати, бо бій має обов`язково відбутися, щоб цей бій зарахували як лицарський."
І тут я прокидаюсь з реальним відчуттям сорому за те, що з іхньої подачі я хотіла перемогти звіра не по-лицарськи і сама про те, що має бути бій, не подумала.
По-моєму, з такими снами на аватари ходити вже не треба)))
понеділок, 15 лютого 2010 р.
Почався Великий піст
На тлі депресій і пригніченого настрою у кількох небайдужих мені людей, згадалось, що в Великий піст не тільки накладаються обмеження на їжу і розваги, а й також є більш суворе ставлення до інших наших слабостей, чи то пак, гріхів.
Смертні гріхи в Православ'ї і Католицизмі трохи різняться (але не сильно), і це є: гординя, марнославство (в католицькому списку обєднано з гординею), сріблолюбство (чи грошолюбство, жадібність, користолюбство), гнів, блуд (хтивість, похоть), черевоугодництво (обжерливість), зневіра, сум (в католицькому списку замінено на заздрість).
Так що геть депресії, апатії, невіру в себе, поганий настрій, сварки з оточенням, образи, і всю ту лажу далі по списку!
Смертні гріхи в Православ'ї і Католицизмі трохи різняться (але не сильно), і це є: гординя, марнославство (в католицькому списку обєднано з гординею), сріблолюбство (чи грошолюбство, жадібність, користолюбство), гнів, блуд (хтивість, похоть), черевоугодництво (обжерливість), зневіра, сум (в католицькому списку замінено на заздрість).
Так що геть депресії, апатії, невіру в себе, поганий настрій, сварки з оточенням, образи, і всю ту лажу далі по списку!
вівторок, 9 лютого 2010 р.
Евалюейшен
Не люблю це закордонне слово, і взагалі отаким чином "адаптовані" закордонні слова не люблю.
З цим ділом гралися в нашій конторі, коли я тільки сюди прийшла, була повна планів і бажань розвиватися в своїй сфері, тому мені це все було легко і просто.
Потім про це за купою роботи, планів і постійних докризових розширень, на пару років забули, і зараз знову згадали.
А для мене якось непомітно і поступово колись улюблене заняття перетворилось на просто спосіб заробляння грошей, ще й не особливо великих (як на теперішній курс долара і інфляцію).
І це капець, скажу я вам)
От що мені казати керівництву в розмові на таку тему, як особистий і професійний розвиток, побудову кар'єри в компанії, і т.п., якщо я не знаю, чи хочу я цим займатись, і чим я хочу займатись... Реально розмова буде з циклу "не вмер, так здох" :(
З цим ділом гралися в нашій конторі, коли я тільки сюди прийшла, була повна планів і бажань розвиватися в своїй сфері, тому мені це все було легко і просто.
Потім про це за купою роботи, планів і постійних докризових розширень, на пару років забули, і зараз знову згадали.
А для мене якось непомітно і поступово колись улюблене заняття перетворилось на просто спосіб заробляння грошей, ще й не особливо великих (як на теперішній курс долара і інфляцію).
І це капець, скажу я вам)
От що мені казати керівництву в розмові на таку тему, як особистий і професійний розвиток, побудову кар'єри в компанії, і т.п., якщо я не знаю, чи хочу я цим займатись, і чим я хочу займатись... Реально розмова буде з циклу "не вмер, так здох" :(
Представлення результатів генеалогічного пошуку
Незалежно від вибраного напрямку роботи, при накопиченні певної кількості матеріалів виникне бажання (і потреба) в їх упорядкуванні. Всі документи, виписки з архівів та бібліотек, фотографії варто зберігати в одному місці, виокремлюючи документи, що стосуються певної особи, в файли чи тонкі папки. Отриману інформацію також варто упорядковувати, представляючи родовід графічно.
Найпоширеним графічним представленням родоводу є дерево. Його малюють по-різному: як висхідне, коли нащадок знаходиться в корені дерева, а всі його предки утворюють крону, і як низхідне, коли найдавніший предок знаходиться в корені, а в кроні знаходяться всі його нащадки. Більш поширеним все-таки є перший спосіб.
Аналізувати кількість та повноту поколінь зручно по родовідній таблиці, в якій кожне покоління розташоване на одній горизонталі або на одній вертикалі. Частіше за все такі таблиці є висхідними.
В Великобританії та Франції раніше використовувались кругові таблиці. В центрі таблиці - людина, для якої складається родовід, в одній половині предки по батьківській лінії, в другій - по материнській. Такі таблиці можуть бути тільки висхідними.
Попри всю свою наочність, наведені способи дозволяють відобразити мінімум інформації про конкретну особу (найчастіше роки життя).
Внаслідок цього генеалоги полюбляють й інші способи представлення результатів, такі як запис інформації про кожного предка на картках або поколінні розписи.
Як правило, на картках записують таку інформацію:
• прізвище, ім'я, по-батькові (для жінок - дівоче прізвище);
• дата, місце народження (населений пункт, церковний приход);
• дата, місце смерті, місце поховання;
• прізвище, ім'я, по-батькові батьків;
• прізвище, ім'я, по-батькові хресних батьків;
• для народжених до 1917 - суспільний стан;
• місце проживання;
• віросповідання;
• освіта;
• робота, посади, звання;
• військова служба - звання, нагороди, участь в боях;
• прізвище, ім'я, по-батькові дружини (чоловіка);
• імена, дати народження дітей;
• вся додаткова інформація.
Поколінний розпис - це переказ таблиці в текстовому вигляді, при якому кожна особа нумерується. Є дві можливі системи нумерації.
Система Абовілля. При низхідному дослідженні найдальший предок з відомих отримує номер 1. Наступне покоління - його діти - отримують складений номер з двох цифр - номера батька та власного номера, тобто, 1.1 та 1.2. Діти людини, записаної під номером 1.2, будуть записані під номерами 1.2.1 та 1.2.2 відповідно... Можна застосувати цей же спосіб для нумерування від потомка до найдавнішого предка.
Система Соса-Страдоніца. Чоловік в будь-якому поколінні має номер, що рівний подвоєному номеру дитини, а жінка - номер, рівний подвоєному номеру дитини плюс одиниця. Людина, для якої складається родовід, отримує номер 1. Її батько - 2, мати - 3. Батько батька - 4, мати батька - 5, батько матері - 6, мати матері - 7. Чоловіки завжди мають парний номер, жінки - непарний.
Зараз досить поширеним є представлення родоводів на власних сайтах, ось наприклад,
родовід Сергія Клименко - досліджено сім поколінь, чудова форма подання результатів в форматі HTML;
родовід Кумалагова Сергія з історією пошуку, представленням результатів в форматі HTML;
родовід Біланів і Лисенків - подана оповідь про предків, історію краю, з якого вони походили, видатних земляків.
А також є окремі ресурси для створення свого дерева онлайн, та пошуку однофамільців і родичів - але про це я якось окремо допишу (Гугл їх всіх знає, якщо що :) ).
Найпоширеним графічним представленням родоводу є дерево. Його малюють по-різному: як висхідне, коли нащадок знаходиться в корені дерева, а всі його предки утворюють крону, і як низхідне, коли найдавніший предок знаходиться в корені, а в кроні знаходяться всі його нащадки. Більш поширеним все-таки є перший спосіб.
Аналізувати кількість та повноту поколінь зручно по родовідній таблиці, в якій кожне покоління розташоване на одній горизонталі або на одній вертикалі. Частіше за все такі таблиці є висхідними.
В Великобританії та Франції раніше використовувались кругові таблиці. В центрі таблиці - людина, для якої складається родовід, в одній половині предки по батьківській лінії, в другій - по материнській. Такі таблиці можуть бути тільки висхідними.
Попри всю свою наочність, наведені способи дозволяють відобразити мінімум інформації про конкретну особу (найчастіше роки життя).Внаслідок цього генеалоги полюбляють й інші способи представлення результатів, такі як запис інформації про кожного предка на картках або поколінні розписи.
Як правило, на картках записують таку інформацію:
• прізвище, ім'я, по-батькові (для жінок - дівоче прізвище);
• дата, місце народження (населений пункт, церковний приход);
• дата, місце смерті, місце поховання;
• прізвище, ім'я, по-батькові батьків;
• прізвище, ім'я, по-батькові хресних батьків;
• для народжених до 1917 - суспільний стан;
• місце проживання;
• віросповідання;
• освіта;
• робота, посади, звання;
• військова служба - звання, нагороди, участь в боях;
• прізвище, ім'я, по-батькові дружини (чоловіка);
• імена, дати народження дітей;
• вся додаткова інформація.
Поколінний розпис - це переказ таблиці в текстовому вигляді, при якому кожна особа нумерується. Є дві можливі системи нумерації.
Система Абовілля. При низхідному дослідженні найдальший предок з відомих отримує номер 1. Наступне покоління - його діти - отримують складений номер з двох цифр - номера батька та власного номера, тобто, 1.1 та 1.2. Діти людини, записаної під номером 1.2, будуть записані під номерами 1.2.1 та 1.2.2 відповідно... Можна застосувати цей же спосіб для нумерування від потомка до найдавнішого предка.
Система Соса-Страдоніца. Чоловік в будь-якому поколінні має номер, що рівний подвоєному номеру дитини, а жінка - номер, рівний подвоєному номеру дитини плюс одиниця. Людина, для якої складається родовід, отримує номер 1. Її батько - 2, мати - 3. Батько батька - 4, мати батька - 5, батько матері - 6, мати матері - 7. Чоловіки завжди мають парний номер, жінки - непарний.
Зараз досить поширеним є представлення родоводів на власних сайтах, ось наприклад,родовід Сергія Клименко - досліджено сім поколінь, чудова форма подання результатів в форматі HTML;
родовід Кумалагова Сергія з історією пошуку, представленням результатів в форматі HTML;
родовід Біланів і Лисенків - подана оповідь про предків, історію краю, з якого вони походили, видатних земляків.
А також є окремі ресурси для створення свого дерева онлайн, та пошуку однофамільців і родичів - але про це я якось окремо допишу (Гугл їх всіх знає, якщо що :) ).
Напрями генеалогічних занять
Генеалогічні справи часто називають "дослідження родоводу" чи "генеалогічні дослідження". Проте мені здається, що краще було би в таких випадках вживати термін "відновлення родоводу". Дослідження = проведення дослідів - можливе над технічними об'єктами заради вивчення їх поведінки в певних змодельованих умовах. Історичні "дослідження", як ми знаємо, не призводять до гарних результатів. Історію варто не досліджувати, а вивчати, пізнавати, пригадувати, відтворювати, відновлювати. Наша історія, наші корені, наші предки - це те, що ми повинні були б знати, та не знаємо. Хтось забув, хтось загубив, хтось не запам'ятав...
В генеалогічних заняттях можна виділити такі напрямки, як:
• пошук предків;
• пошук всіх представників прізвища в різні часи та в різних місцях, відновлення зв'язків між ними та дослідження історії виникнення прізвища;
• вивчення історії населеного пункта, певної верстви населення, визначної події з життя роду, родового захоплення чи мистецтва (вишивки, родинних пісень, кулінарії...).
Ідеальним є поєднання всіх трьох складових, що створює неповторну всеохоплюючу розповідь про родину. Також, за відсутністю значної кількості інформації часто доводиться обмежуватися лише одним з пропонованих варіантів або комбінувати їх. Як правило, основним напрямом діяльності є перший.
Генеалоги вирізняють два основні види генеалогічних досліджень (не до вподоби мені це слово, та з термінологією хай вже знавці розбираються): висхідне і низхідне.
При висхідному дослідженні відомості збираються про предків тієї чи иншої людини. З цієї людини починають "підніматися по сходинкам" до більш віддалених поколінь.
При низхідному дослідженні починають з найбільш віддаленого з відомих предків і поступово переходять до його нащадків. Такий спосіб дозволяє отримати загальну картину роду, оскільки відображає не тільки зв'язок "предок-нащадок", а й встановлює родинні відносини між теперішніми поколіннями роду (двоюрідні, троюрідні брати й сестри).
Обидва типи досліджень можуть бути чоловічими і змішаними.
Чоловіче висхідне дослідження простежує лінію роду батька. В кожному поколінні, по суті, буде знаходитися по одному предку даної особи.
Змішане висхідне дослідження вказує всіх предків і по чоловічій, і по жіночій лініях. Кількість предків в кожному поколінні подвоюється.
Чоловіче низхідне дослідження враховує всіх нащадків, народжених від чоловіків - представників роду. Нащадки, народжені жінками - представницями роду, належать до инших родів (родів їхніх чоловіків), а тому не вказуються.
Змішане низхідне дослідження стосується всіх нащадків даної особи. В такому дослідженні фігурує не одне прізвище і не один рід.
В генеалогічних заняттях можна виділити такі напрямки, як:
• пошук предків;
• пошук всіх представників прізвища в різні часи та в різних місцях, відновлення зв'язків між ними та дослідження історії виникнення прізвища;
• вивчення історії населеного пункта, певної верстви населення, визначної події з життя роду, родового захоплення чи мистецтва (вишивки, родинних пісень, кулінарії...).
Ідеальним є поєднання всіх трьох складових, що створює неповторну всеохоплюючу розповідь про родину. Також, за відсутністю значної кількості інформації часто доводиться обмежуватися лише одним з пропонованих варіантів або комбінувати їх. Як правило, основним напрямом діяльності є перший.
Генеалоги вирізняють два основні види генеалогічних досліджень (не до вподоби мені це слово, та з термінологією хай вже знавці розбираються): висхідне і низхідне.
При висхідному дослідженні відомості збираються про предків тієї чи иншої людини. З цієї людини починають "підніматися по сходинкам" до більш віддалених поколінь.
При низхідному дослідженні починають з найбільш віддаленого з відомих предків і поступово переходять до його нащадків. Такий спосіб дозволяє отримати загальну картину роду, оскільки відображає не тільки зв'язок "предок-нащадок", а й встановлює родинні відносини між теперішніми поколіннями роду (двоюрідні, троюрідні брати й сестри).
Обидва типи досліджень можуть бути чоловічими і змішаними.
Чоловіче висхідне дослідження простежує лінію роду батька. В кожному поколінні, по суті, буде знаходитися по одному предку даної особи.
Змішане висхідне дослідження вказує всіх предків і по чоловічій, і по жіночій лініях. Кількість предків в кожному поколінні подвоюється.
Чоловіче низхідне дослідження враховує всіх нащадків, народжених від чоловіків - представників роду. Нащадки, народжені жінками - представницями роду, належать до инших родів (родів їхніх чоловіків), а тому не вказуються.
Змішане низхідне дослідження стосується всіх нащадків даної особи. В такому дослідженні фігурує не одне прізвище і не один рід.
Як почати відновлювати свій родовід
Якщо Вас цікавить власний родовід, Ви можете звернутися до професійного генеалога, а можете поринути в цю захоплюючу справу самостійно.
В першому випадку слід знати: в українських архівах збереглися не всі документи. Тому якщо вам обіцятимуть якісь гарантовані результати – скоріше всього, щось тут нечисто. Окрім того, генеалогічні дослідження вимагають дуже копіткої праці, тривають достатньо довго, часто потребують виїздів в інші міста до місцевих архівів. Тому питання обсягу і вартості робіт, додаткових доплат варто обговорити з самого початку.
В другому випадку слід приготуватись до того, що процес відновлення власної пам'яті, вивчення історії роду є довгим, складним, захоплюючим і часто нескінченним...
Найпершим кроком є перегляд ВСІХ старих документів: свідоцтв про народження, шлюб, смерть, освіту, паспортів, трудових книжок, посвідчень. Особливу увагу слід звернути на дати, написання імен, місця проживання.
Інформацію старих документів варто продублювати ксерокопіюванням або перенабрати для того, щоб при кожній потребі в даному документі не пошкоджувати його. Старі документи варто зберігати в розгорнутому вигляді в окремому файлі.
Всі фотографії слід ретельно продивитися, уточнити при можливості імена та всю доступну інформацію про зображених на них людей.
Всі документи, виписки з архівів та бібліотек, фотографії варто зберігати в одному місці, виокремлюючи документи, що стосуються певної особи, в файли чи тонкі папки.
Кожен з нас має свої власні спогади про дитинство, проведене найчастіше поруч з бабусями і дідусями (а кому сильно пощастило - з прабабусями і прадідусями). Варто поринути в світ власних спогадів, відшуковуючи найменші деталі. Часто при маленьких онуках старі люди могли говорити те, чого ніколи не говорили своїм дітям. Водночас, треба пам'ятати і про те, що можуть бути і ненавмисні (або і навмисні) спотворення інформації, додання заплутуючих деталей тощо.
По тому варто поговорити з родичами, особливо з людьми похилого віку. Як на мене, найдієвішою є проста розмова "за життя", що починається, як правило, спогадами "а тоді все було не так, як зараз...". Допит на кшталт "Прізвище, ім'я, по-батькові, вік, рід занять..." тільки знітить людину і може навіть викликати небажання щось говорити. Краще провести за розмовою більше часу, дізнатися найцікавіше не на початку розмови, а в кінці її, ніж піти, спіймавши облизня. Запитання варто будувати так, щоб на них не можна було відповісти одним словом.
І зовсім не виключений варіант, при якому з Вами взагалі не захочуть говорити про минуле чи критикуватимуть Ваші заняття: "ото нічого тобі робити?".
Наступний крок пошуку - використання Інтернету: звичайний пошук прізвища по всім пошуковим системам, телефонним та іншим базам даним, словникам і енциклопедіям; пошук інформації про губернію, край, з якого походять предки, на сайтах краєзнавців, місцевих та обласних бібліотек, історичних сайтах. Сміливці можуть написати листа або поспілкуватися по телефону з людьми, що мають однакові з їхніми прізвища – так можна знайти сильно віддалених родичів, або отримати цікаву інформацію, особливо якщо пощастить знайти однофамільця, який теж цікавиться родоводом.
В історичній та інших бібліотеках можна переглянути пам'ятні книжки губерній, алфавітних переліків міщан та інших "адресних книг" наших предків; оповіді про видатних людей краю, різні спогади, історичні книги...
В першому випадку слід знати: в українських архівах збереглися не всі документи. Тому якщо вам обіцятимуть якісь гарантовані результати – скоріше всього, щось тут нечисто. Окрім того, генеалогічні дослідження вимагають дуже копіткої праці, тривають достатньо довго, часто потребують виїздів в інші міста до місцевих архівів. Тому питання обсягу і вартості робіт, додаткових доплат варто обговорити з самого початку.
В другому випадку слід приготуватись до того, що процес відновлення власної пам'яті, вивчення історії роду є довгим, складним, захоплюючим і часто нескінченним...
Найпершим кроком є перегляд ВСІХ старих документів: свідоцтв про народження, шлюб, смерть, освіту, паспортів, трудових книжок, посвідчень. Особливу увагу слід звернути на дати, написання імен, місця проживання.
Інформацію старих документів варто продублювати ксерокопіюванням або перенабрати для того, щоб при кожній потребі в даному документі не пошкоджувати його. Старі документи варто зберігати в розгорнутому вигляді в окремому файлі.
Всі фотографії слід ретельно продивитися, уточнити при можливості імена та всю доступну інформацію про зображених на них людей.
Всі документи, виписки з архівів та бібліотек, фотографії варто зберігати в одному місці, виокремлюючи документи, що стосуються певної особи, в файли чи тонкі папки.
Кожен з нас має свої власні спогади про дитинство, проведене найчастіше поруч з бабусями і дідусями (а кому сильно пощастило - з прабабусями і прадідусями). Варто поринути в світ власних спогадів, відшуковуючи найменші деталі. Часто при маленьких онуках старі люди могли говорити те, чого ніколи не говорили своїм дітям. Водночас, треба пам'ятати і про те, що можуть бути і ненавмисні (або і навмисні) спотворення інформації, додання заплутуючих деталей тощо.
По тому варто поговорити з родичами, особливо з людьми похилого віку. Як на мене, найдієвішою є проста розмова "за життя", що починається, як правило, спогадами "а тоді все було не так, як зараз...". Допит на кшталт "Прізвище, ім'я, по-батькові, вік, рід занять..." тільки знітить людину і може навіть викликати небажання щось говорити. Краще провести за розмовою більше часу, дізнатися найцікавіше не на початку розмови, а в кінці її, ніж піти, спіймавши облизня. Запитання варто будувати так, щоб на них не можна було відповісти одним словом.
І зовсім не виключений варіант, при якому з Вами взагалі не захочуть говорити про минуле чи критикуватимуть Ваші заняття: "ото нічого тобі робити?".
Наступний крок пошуку - використання Інтернету: звичайний пошук прізвища по всім пошуковим системам, телефонним та іншим базам даним, словникам і енциклопедіям; пошук інформації про губернію, край, з якого походять предки, на сайтах краєзнавців, місцевих та обласних бібліотек, історичних сайтах. Сміливці можуть написати листа або поспілкуватися по телефону з людьми, що мають однакові з їхніми прізвища – так можна знайти сильно віддалених родичів, або отримати цікаву інформацію, особливо якщо пощастить знайти однофамільця, який теж цікавиться родоводом.
В історичній та інших бібліотеках можна переглянути пам'ятні книжки губерній, алфавітних переліків міщан та інших "адресних книг" наших предків; оповіді про видатних людей краю, різні спогади, історичні книги...
понеділок, 8 лютого 2010 р.
Відновлення "Відновлення"
Колись давно у мене був свій невеличкий сайт, присвячений дослідженню родоводу. Він містив трохи корисної інформації – написані мною статті-поради тим, хто хоче щось дізнатись про своє коріння. Адже свого часу я шукала в Інтернеті роз'яснень з деяких генеалогічних питань, та, проте, знайшла досить мало. Тож я спробувала систематизувати знайдене в Інтернеті та в бібліотеках в невеличкі статті. Жодна з цих статей не була опублікована раніше і не є перекладом статей з інших сайтів.
Сталося так, що безплатний хостинг, на якому той сайт був розміщений, своє існування припинив. На новий хостинг я так і не переїхала – то мені здавалось, що все, чого я хочу – це поміняти дизайн сайту на щось більш нормальне, то я думала, що все добре, але варто було б дописати ті статті, які я планувала написати, а потім і просто інші інтереси стали більш важливими і нагальними. І так кілька років пройшло... Проте інтерес до генеалогії лишився.
І що приємно, цей інтерес є не лише у мене, а й у знайомих і незнайомих мені людей. За пару останніх тижнів я отримала несподівано багато нагадувань: «а де твій сайт? А чого його нема? А чи збереглась десь та інформація?»
Тож вирішила повикладати матеріали з того сайту - хай люди користуються, як кому треба. Потім може і ще щось нове викладатиму (сподіваюсь). Хочеться, звісно, яку-небудь Джумлу вивчити, щоб нормальний красивий сайт зробити, або хоча б Вордпресс для окремого блога… але менше з тим, швидше це зробити можна на Блогспоті, на ось цьому блозі, а ресурси свої я нині економлю.
Так що записи саме з того старого сайту будуть помічені тегами "відновлення" - бо сайт називався "Відновлення роду", а також тегом "родовід", та деякими іншими тегами по змісту.
ЗІ
Я не є професійним генеалогом і не виконую генеалогічних досліджень на замовлення.
Сталося так, що безплатний хостинг, на якому той сайт був розміщений, своє існування припинив. На новий хостинг я так і не переїхала – то мені здавалось, що все, чого я хочу – це поміняти дизайн сайту на щось більш нормальне, то я думала, що все добре, але варто було б дописати ті статті, які я планувала написати, а потім і просто інші інтереси стали більш важливими і нагальними. І так кілька років пройшло... Проте інтерес до генеалогії лишився.
І що приємно, цей інтерес є не лише у мене, а й у знайомих і незнайомих мені людей. За пару останніх тижнів я отримала несподівано багато нагадувань: «а де твій сайт? А чого його нема? А чи збереглась десь та інформація?»
Тож вирішила повикладати матеріали з того сайту - хай люди користуються, як кому треба. Потім може і ще щось нове викладатиму (сподіваюсь). Хочеться, звісно, яку-небудь Джумлу вивчити, щоб нормальний красивий сайт зробити, або хоча б Вордпресс для окремого блога… але менше з тим, швидше це зробити можна на Блогспоті, на ось цьому блозі, а ресурси свої я нині економлю.
Так що записи саме з того старого сайту будуть помічені тегами "відновлення" - бо сайт називався "Відновлення роду", а також тегом "родовід", та деякими іншими тегами по змісту.
ЗІ
Я не є професійним генеалогом і не виконую генеалогічних досліджень на замовлення.
пʼятницю, 5 лютого 2010 р.
Життя культурне
Купила квитки на грузинський балет Сухішвілі, і на американський театр тіней.
Скажем кризі: "тебе нема!" :)
Скажем кризі: "тебе нема!" :)
четвер, 21 січня 2010 р.
Антикорупційний закон
Чудовий закончик (ЗАКОН УКРАЇНИ № 1506-VI Про засади запобігання та протидії корупції) прийнято, з 1 квітня 2010 року корупція буде подолана!
Ось тут трохи розшифровки цього тексту.
Цитати з розшифровки:
...
...
...
...
Ось тут трохи розшифровки цього тексту.
Цитати з розшифровки:
...
Суб’єктами на яких поширюються норми антикорупційних законів, та які підлягають відповідальності за вчинення корупційних діянь, зокрема є:
* особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків (тобто директори, головні бухгалтери тощо) та особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах;
* фізичні особи – підприємці;
...
Так, згідно ст. 4 Закону № 1506-VI, означеним суб’єктам, зокрема забороняється:
а) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;
б) входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;
в) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію тощо.
Враховуючи означені положення законодавства, з 01 січня 2010 року, керівним посадовим особам підприємств заборонено здійснювати підприємницьку діяльність або займатись іншою оплачуваною роботою.
...
Далі, означеним особам заборонено входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Тобто, учасник (засновник) підприємницької організації не може бути одночасно і директором такої організації або членом наглядової ради. Відповідно, директор підприємницької організації не може бути учасником (засновником) будь-якої іншої підприємницької організації та займати посади в органах управління таких організацій (дирекція, наглядова рада, загальні збори учасників тощо).
...
Висновок
Введення в дію антикорупційних законів з 01 січня 2010 року істотно змінить порядок ведення бізнесу в Україні, що абсолютно не пов’язано із протидією корупції в Україні. Норми означених законів, на нашу думку, істотно та не обґрунтовано обмежують права та інтереси суб’єктів цивільних правовідносин.
Традиційні головні убори українських жінок
Про це вже писалось у когось з вас в ЖЖ, але одне діло читати і бачити на екрані, а інше діло - тримати тверду копію в руках і писати самій :)
Мені подарували ось таку красу:
Марки:
- 710 (UA 005.06) (M 770) Убрус та хутряна шапка. Київська Русь, XI – XIV ст.
- 711 (UA 006.06) (M 771) Хустки. Київщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 712 (UA 007.06) (M 772) Намітка. Західне Полісся, ХVIII – поч. ХХ ст.
- 713 (UA 008.06) (M 773) Вінок. Полтавщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 714 (UA 009.06) (M 774) Хустка. Гуцульщина, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
- 715 (UA 010.06) (M 775) Кода. Буковина, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
- 716 (UA 011.06) (M 776) Хустка. Центральна Україна, ХХ ст.
- 717 (UA 012.06) (M 777) Очіпок. Полтавщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 718 (UA 013.06) (M 778) Намітка. Гуцульщина, ХVIII – XIX ст.
- 719 (UA 014.06) (M 779) Очіпок. Полтавщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 720 (UA 015.06) (M 780) Хустка на очіпку. Чернігівщина, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
- 721 (UA 016.06) (M 781) Вінок. Івано-Франківщина, поч. ХХ ст.
Взято звідси, також там же описано серії марок "Традиційні весільні головні убори українців", "Традиційні головні убори українців".
Про це вже писалось у когось з вас в ЖЖ, та все-таки напишу ще раз)
Мені подарували ось таку красу:
Марки:
- 710 (UA 005.06) (M 770) Убрус та хутряна шапка. Київська Русь, XI – XIV ст.
- 711 (UA 006.06) (M 771) Хустки. Київщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 712 (UA 007.06) (M 772) Намітка. Західне Полісся, ХVIII – поч. ХХ ст.
- 713 (UA 008.06) (M 773) Вінок. Полтавщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 714 (UA 009.06) (M 774) Хустка. Гуцульщина, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
- 715 (UA 010.06) (M 775) Кода. Буковина, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
- 716 (UA 011.06) (M 776) Хустка. Центральна Україна, ХХ ст.
- 717 (UA 012.06) (M 777) Очіпок. Полтавщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 718 (UA 013.06) (M 778) Намітка. Гуцульщина, ХVIII – XIX ст.
- 719 (UA 014.06) (M 779) Очіпок. Полтавщина, ХІХ – поч. ХХ ст.
- 720 (UA 015.06) (M 780) Хустка на очіпку. Чернігівщина, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.
- 721 (UA 016.06) (M 781) Вінок. Івано-Франківщина, поч. ХХ ст.
Взято звідси, також там же описано серії марок "Традиційні весільні головні убори українців", "Традиційні головні убори українців".
Про це вже писалось у когось з вас в ЖЖ, та все-таки напишу ще раз)
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Публікації
