Карпатські водоспади

На минулі вихідні я була в Карпатах, і це прекрасно :)

Вони традиційно порадували рясними дощами і прогулянками в хмарах, стиглими суничками і малиною, наобіцяли купу поки що зеленої ожини, показали сильні, повноводні водоспади і річки, розмиті дощами глинисті дороги і мокрі трав'янисті стежки, старі і нові церкви...
І хоч ноги були постійно мокрі, в носі вже трохи хлюпало, об'єктив постійно заливало водою, велосипед був все важче і важче на крутих підйомах, страх не давав спуститися по спускам з мокрим листям і корінням, я дуже задоволена поїздкою :)))
Є для мене щось таке в Карпатах, чого нема в інших регіонах України, щось таке, що піднімає настрій і надихає, радує і заспокоює, щось добре-розумне-вічне, мабуть :)
Фотки з коментами можна погортати тут

Всі ми киці і коти (с)

Сьогодні я BTW, оскільки ввечері поїзд в Карпати.
Виходжу на балкон на роботі, внизу у дворі стоїть мій вел.
І з ним, точніше з його переднім колесом шалено так, яскраво і натхненно обнімається молоденька кісочка (або котик?).
Хєхє.

Трошки похвастаюсь

Надрукував тут один трошки дивний журнальчик одну статейку про будівництво №1 (воно ж - тунелі під Дніпром), в якій я записана як співавтор :)
Хоча мого в тій статті трошки - редагування загального тексту, фотографії (надрукували не всі), переведення схем і карт з пошарпаного сканованого в нормальний векторний вигляд (з цих 4 маніячних картинок надрукували тільки одну).

І поклікати далі - там стаття.
Ну і принагідно, не пам'ятаю, чи цим хвасталась, але пару років тому журнал "Новинар" брав в мене інтерв'ю з приводу дослідження родоводів, трошки перекрутив, і трошки надрукував.

Поклікати далі - там стаття.
Отакії трошки-крошки.

"Ми тут живемо"

Колись давно, коли я закінчила перший клас, всім нам подарували якусь таку типу листівку з фотографією нашого класу, і віршиком на задній стороні листівки про те, що "школа наш дім рідний, ми тут живемо". Я ще подумала тоді, що за тьху, я в школі вчусь, а не живу, а живу я вдома, або поза домом, спілкуючись з рідними-друзями-знайомими, займаючись своїми хоббі, насолоджуючись світом...
Недавно, під час святкування дня народження однієї з колег, інша колега сказала якийсь типу тост-побажання "щоб робота приносила радість", і тут же додала "бо робота нам як дім, ми тут живемо".
Це я одна така ненормальна, що для мене життя - це рідні-друзі-знайомі, хоббі, природа, і т.д., а на роботі я працюю, обмінюю свій робочий (і не тільки робочий) час і вміння (а іноді і трохи здоров'я) на гроші, а не живу-тусуюсь?
Невже не зрозуміло, що так само, як в школі вчителі навіювали оману про дім рідний в школі для того, щоб діти більш дбайливо ставилися до загального майна і слухняно поводилися, так само тепер керівництво навіює оману про дім рідний на роботі?
Чи це такий собі засіб заспокоєння власного "я", щоб не бунтувало проти овертаймів і перегрузок, така собі медитація "я тут вдома, мені не треба нікуди йти після 19 години"?..
А може і справді, даремно я розділяю життя і роботу, і робота - це і є життя, те, що я роблю на цьому світі корисного (сподіваюсь)?.. Чому ж тоді так не тягне на роботу?