Як почати відновлювати свій родовід

Якщо Вас цікавить власний родовід, Ви можете звернутися до професійного генеалога, а можете поринути в цю захоплюючу справу самостійно.
В першому випадку слід знати: в українських архівах збереглися не всі документи. Тому якщо вам обіцятимуть якісь гарантовані результати – скоріше всього, щось тут нечисто. Окрім того, генеалогічні дослідження вимагають дуже копіткої праці, тривають достатньо довго, часто потребують виїздів в інші міста до місцевих архівів. Тому питання обсягу і вартості робіт, додаткових доплат варто обговорити з самого початку.
В другому випадку слід приготуватись до того, що процес відновлення власної пам'яті, вивчення історії роду є довгим, складним, захоплюючим і часто нескінченним...
Найпершим кроком є перегляд ВСІХ старих документів: свідоцтв про народження, шлюб, смерть, освіту, паспортів, трудових книжок, посвідчень. Особливу увагу слід звернути на дати, написання імен, місця проживання.
Інформацію старих документів варто продублювати ксерокопіюванням або перенабрати для того, щоб при кожній потребі в даному документі не пошкоджувати його. Старі документи варто зберігати в розгорнутому вигляді в окремому файлі.
Всі фотографії слід ретельно продивитися, уточнити при можливості імена та всю доступну інформацію про зображених на них людей.
Всі документи, виписки з архівів та бібліотек, фотографії варто зберігати в одному місці, виокремлюючи документи, що стосуються певної особи, в файли чи тонкі папки.
Кожен з нас має свої власні спогади про дитинство, проведене найчастіше поруч з бабусями і дідусями (а кому сильно пощастило - з прабабусями і прадідусями). Варто поринути в світ власних спогадів, відшуковуючи найменші деталі. Часто при маленьких онуках старі люди могли говорити те, чого ніколи не говорили своїм дітям. Водночас, треба пам'ятати і про те, що можуть бути і ненавмисні (або і навмисні) спотворення інформації, додання заплутуючих деталей тощо.
По тому варто поговорити з родичами, особливо з людьми похилого віку. Як на мене, найдієвішою є проста розмова "за життя", що починається, як правило, спогадами "а тоді все було не так, як зараз...". Допит на кшталт "Прізвище, ім'я, по-батькові, вік, рід занять..." тільки знітить людину і може навіть викликати небажання щось говорити. Краще провести за розмовою більше часу, дізнатися найцікавіше не на початку розмови, а в кінці її, ніж піти, спіймавши облизня. Запитання варто будувати так, щоб на них не можна було відповісти одним словом.
І зовсім не виключений варіант, при якому з Вами взагалі не захочуть говорити про минуле чи критикуватимуть Ваші заняття: "ото нічого тобі робити?".
Наступний крок пошуку - використання Інтернету: звичайний пошук прізвища по всім пошуковим системам, телефонним та іншим базам даним, словникам і енциклопедіям; пошук інформації про губернію, край, з якого походять предки, на сайтах краєзнавців, місцевих та обласних бібліотек, історичних сайтах. Сміливці можуть написати листа або поспілкуватися по телефону з людьми, що мають однакові з їхніми прізвища – так можна знайти сильно віддалених родичів, або отримати цікаву інформацію, особливо якщо пощастить знайти однофамільця, який теж цікавиться родоводом.
В історичній та інших бібліотеках можна переглянути пам'ятні книжки губерній, алфавітних переліків міщан та інших "адресних книг" наших предків; оповіді про видатних людей краю, різні спогади, історичні книги...