Свято наближається)

А мені вже прийшло перше новорічне вітання і з ним разом чудовий подарунок - невеличкий настінний перекидний календар з класними-класнющими намальованими котиками!
Найшла в інтернеті сайт з котичками від того ж автора, enjoy!)

Попереднє вивчення попиту :)

Виникли тут у мене 2 ідейки на той час, коли зовсім-зовсім зіпсується погода :)
А може і не на той, просто я ще не остаточно вирішила, чи воно мені треба.
Якщо когось це теж цікавить і хтось хоче скласти компанію, чи наприклад, може щось альтернативне чи додаткове порадити - коментуйте, пишіть в аську чи на пошту!!

1) курси “Оказание Первой Помощи пострадавшим и поведение в условиях чрезвычайной ситуации”, деталі тут
http://www.ors-sos.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=49&Itemid=60
є відгуки на велофорумі - кажуть, що гарні і корисні

2) курси класичного масажу (сюди класно ходити разом зі своєю половинкою, і потім вдома закріплювати пройдений матеріал :) :) )
найшла в інеті ось такі наче нічо: http://www.massage.net.ua/index_1.html
але відгуків про них не знаю і не знаю де взнати

А десь вже зима

Зима в Хібінах вже настала.
Збила з ніг фраза автора фотографій: "снег у нас уже 28.09 выпал, и то подтаивал (но не до конца), то снова выпадал. Ещё раньше (18.09)выпал но только на горах и за 3 дня растаял. А этот уже до весны."
Сніг. До весни. Не розтане.
АААААААА

Ай нід хелп

А порадьте, будь-ласка, хто-небудь, дерматолога гарного?

Ще 5 хвилин слави :)

Стаття "Туннели под Днепром: без грифа “Секретно”" опублікована повністю на одному з сайтів. Мого, правда, тут трошки - редагування загального тексту, фотографії і скани (мої не всі), переведення схем і карт з пошарпаного сканованого в нормальний векторний вигляд (4 маніячні картинки).

Знахідка

Шукала матеріали для роботи і якийсь такий цікавий ресурс найшла, і на ньому зокрема от таку книжечку: Клименко О.О. Бофоны. Денежные документы ОУН и УПА. 2008 г. На украинском языке.
Ну і взагалі там багато по монетам і маркам, та і просто наче корисні книжки є.

15 років!

Саме стільки сьогодні виповнилося моєму коту :)
Важко навіть пригадати той час, який був, коли його ще не було. Зате легко згадується те, як мені хотілось колись мати кота, і яка я була щаслива, несучи маленьке кошеня у себе під курткою додому.
Іменинник постійно крутиться і вертиться, тому фотка ось така.

Початок осені

Осінь почалась! Її помітно навіть в місті, де дерева під сотнями ліхтарів не жовтіють, а "горять", скидаючи сухе листя надто рано. Помітно по холодним ранкам і ще теплим вечорам, по блідому сонечку, хмаркам на небі, ну і взагалі, помітно. Але не видно! :)
А видно її було на ці вихідні в Карпатах, де нема ліхтарів, і де небо вночі темне-темне, осяяне зірками і Чумацьким шляхом, де під час світанку і сутінків на небі переливаються різні-різні фарби, де схили розфарбовані різнокольоровим листям чорничників, де всі дерева ще зелені, і вже є поодинокі жовті і трохи червоні, де сонце світить вже не так сильно, але наповнює собою все повітря, де небо помережане слідами від літаків, де вночі вже зимно, а вдень ще жарко, де ще є чорниці, вже є брусниці, і є ожина і гриби, і цей список, його можна продовжувати ще довго, але краще туди поїхати і відчути-побачити-почути це все самому.
А якщо не виходить поїхати - то хоча б подивитись мої фотки з пішої ранньоосінньої Боржави на минулі вихідні. :)

Знову двійка

Я знову і знову наступаю на одні і ті ж граблі, знову і знову обіцяю собі все почати з нового аркуша вже на завтрашній день, і знову і знову ставлю собі "двійку" вже через пару годин початку цього дня.
Ніколи не думала, що вийти з наїждженої колії так важко.

Робоче

1. Рішення, прийняте 3 роки назад, було помилковим.
2. Чи є в моєму житті якийсь цикл, і чи не дорівнює він часом трьом рокам?
3. Чи наважусь вийти з ситуації рівноваги? Чи знову злякаюсь?
4. Я недооцінюю себе чи переоцінюю? Я виграю чи програю? (наголоси і на А, і на Ю)
5. А може, нема ніякої ложки?

ЗІ
До мене стало доходити, чому люди міняють високооплачувану, але тупувату чи вже надто рутинну для них роботу, на менш оплачувану, але цікавішу.

Грузія 2009 - маршрут

Маршрут складався на ходу. Звісно, ще в Україні ми продивились кілька грузинських сайтів, скачали ті карти і путівники, які змогли знайти.
Найкращий сайт, як на мене - державний сайт з туризму; там же трохи туристичних карт; скачали ще карти Генштаб, але особливо ними не користувались - не той формат поїздки; ще були векторні карти у наших друзів; і ще якась несортована колекція вейпоінтів з інтернету; а також - путівник Lonely Planet та стаття з сайту Академії вільних подорожей (себто автостоперів). Але все, не маючи толком розкладу маршруток-автобусів-поїздів, не уявляючи толком цін і розкладів, та й маючи якось критично мало часу через аврали на роботі, вирішили, що планувати будем на місці. Тому вже що вийшло - то вийшло, не все оптимально, але і так добре.
Напишу тут якийсь такий краткий "скелет подорожі", може буде що корисне.
Транспорт до Грузії - літак МАУ за акційною ціною - 100 USD. Власне, здається, саме ця акція (ціна і дата акційних рейсів) привабила наших друзів до Грузії, а вони в свою чергу привабили туди і нас, за що їм велике дякую!
День 1
Прилетіли вранці, нас на таксі зустріли господарі будинку в Тбілісі, з якими ми ще з України домовилися, що будемо у них жити (знайшли по інтернету).
Весь день гуляли по Тбілісі, хоча на Тбілісі мало і день, і два, і тиждень - мало! Саме місто-то менше Києва, але історичний центр, райони зі старими гарними будівлями - значно більші, ширші, величніші.
Мені навіть стало сумно - Київ тут не конкурент :(
День 2
Поїхали маршруткою за 20 км від Тбілісі в Мцхету. Колись Мцхета була столицею Грузії (точніше, Картлі). Тут збереглися залишки фортеці, величний монастир на холмі Джварі, гарний храм Светисховелі, старі монастирі і церкви навколо. Мені дуже сподобались грузинські церкви - старі і нові, вони зроблені суворо і просто, оздоблені різьбою по каменю і старими іконами, немає пишної позолоти і яскравих каменів (а де є - то просто і зі смаком). В великому й малому, в заповненому людьми і пустому храмі - там прекрасно, тихо і спокійно.
Ввечері встигаємо погуляти по нічному Тбілісі - купа старих будівель підсвічена, місто дуже гарне. Ночуємо у тих же господарів.
День 3
На випадково знайденому таксі їдемо по серпантинам Воєнно-Грузинської дороги крізь гори в село Казбегі, що знаходиться попід горою Казбек. Тут розташована найвисокогірніша в Грузії церква (на висоті 2200 м).
По дорозі заїхали в давню фортецю й церкву Ананурі, біля Жинвальського водосховища. Сама дорога варта того, щоб по ній проїхати - навколо дуже прекрасні види, а повороти серпантинів не дадуть засумувати. Випадково вийшло, що в Казбегі, хоч і думали (принаймні я), що будем жити в наметі і ходити пішки по навколишніх горах, ми оселилися у місцевого жителя, і він нас возив по навколишнім місцям на машині. Завдяки цьому ми побачили значно більше цікавого. Щоправда, духу Кавказських гір я з машини не відчула... :(
В цей день ми піднялись до церкви, побачили два місцевих водоспади, спробували мінеральну воду з місцевих джерел.
День 4
Їздили на перевал Трусо в загублені серед гір і часу села, в яких вже мало жителів, і де ще стоять старі сторожеві вежі, на яких в часи небезпеки зажигали сигнальні вогні і передавали тривогу по всім долинам. Залишки сіл і фортець є ще з 12 століття! Це нейтральна, прикордонна з Південною Осетією територія, місця гарні і безлюдні. Також їздили в долину Сно, дивитись на схожу вежу-фортецю, скелясті гори, села на схилах, і просто краєвиди.
Гори значно вищі і ширші за Карпати, і людина в них така маленька...
День 5
На тому ж таксі їдемо назад, в Тбілісі, через Горі. Горі - це батьківщина Сталіна, тут є великий пам'ятник йому, навіть 2, музей з будинком, де він народився. В музеї жодного негативу (окрім відомих слів Леніна про те, що його не слід пускати до влади), і різні документи з його життя, цікаві цитати (цікаво, чи справді його слова?), і виключно позитивні аспекти його діяльності. Жодним чином не виправдовую Сталіна, але після відвідування музею моя думка про нього дещо змінилась.
Також в Горі із задоволенням лазили по незвичній для нас багатоярусній фортеці, і їздили в древне печерне місто Уплісцихе. Нам провів екскурсію дядечко на ім'я Сталбер (Сталін і Берія), який працював і з археологами, і просто багато тусується саме в Уплісцихе.
Ночуємо в Тбілісі у тих же господарів, що і спочатку.
День 6
Домовились з тим же водієм про те, що беремо його собі на кілька днів і він везе нас в Алазанську долину. Спочатку поїхали до кордону з Азербайджаном, де на широких безлісих і безлюдних просторах розташований давній печерний комплекс Давід Гареджи. Пейзажі змінилися з гірських на холми, вкриті зеленою травою, яка колишеться під сильним вітром, видно далеко-далеко - і нічого там вдалині нема, крім трави і холмів...
По дорозі до міста Сігнагі на краю Алазанської долини заїхали в монастир Бодбе, де похована свята Ніно, яка хрестила Грузію ще в 4 столітті. Історія в Грузії настільки поруч, і настільки жива, що це іноді просто не вкладається в голову!
Місто Сігнагі називають ще містом молодят, воно дуже гарно поремонтоване, оздоблене, вилизане, таке собі середземноморське охайне містечко серед виноградного моря Алазанської долини... (і додам все-таки дьогтю в бочку меду: на жаль, часто за красивими воротами ховались дуже скромні і бідні дворики, а в вікнах гарних будинків ми бачили дуже спартанську обстановку квартир...)
Вночі вирішили нарешті скористатись наметами, і стали на винограднику трохи далі від дороги (а більше і не було де).
День 7
Саме на винограднику і знайшов нас вранці місцевий дядечко. Здається, ми зірвали йому робочий день - він з нами поїхав додому, взяв свого домашнього вина і чачі (самогону), хліба і овочів, і на винограднику, разом з іншим дядечком ми влаштували невеличкий пікнічок.
Після того ще заїхали в гості до двоюрідного брата нашого водія, і від'їхали трохи вище в гори для того, щоб переночувати коло шумної і бурхливої річки.
День 8
Через монастирі Нова і Стара Шуамта, покинуту фортецю, і просто через села Алазанської долини ми їдемо в Тбілісі. В Тбілісі ввечері сідаємо на потяг до Кутаїсі.
День 9
В Кутаїсі потяг прибуває ранувато, тож вночі ми добрели до місцевого парку, і доспали до ранку там, на каріматах, без наметів. В самому Кутаїсі є величний храм Баграті, і ще кілька гарних храмів, а також працює канатна дорога (взагалі в Грузії раніше було багато канатних доріг, але працюють канатки тільки в Кутаїсі і Боржомі). Поруч з Кутаїсі ми планували подивитись монастир Гелаті та сліди динозавра в парку Сатапліа (на території колишнього СРСР є всього 3 місця, де є такі сліди).
Храм Баграті весь в лісах, йдуть відновлювальні роботи. Будівельники трохи відволіклись заради гостей з України, і показали нам залишки фортеці, ходи через скелі до води, амфори з-під вина, прикраси храму, і навіть пустили на самий верх лісів! Це був День Незалежності України, і наші нові грузинські друзі захотіли з нами це відсвяткувати.
Ввечері маршруткою дісталися Батумі, і за допомогою місцевих таксистів швидко знайшли якусь квартиру. Батумі ввечері теж гарно підсвічений.
День 10
Трохи погуляли зранку по Батумі, і поїхали до римської фортеці в Гоніо, близько до турецького кордону. В самій фортеці зараз росте сад, там ростуть не тільки апельсини-лимони, а й ківі і хурма. А ще по легенді (чи й по правді?) там поховано апостола Матвія.
Стали палатками на березі Чорного моря, берег вкритий галькою, піщаних пляжів нема. Спостерігали за тим, як ловлять рибу і стріляють пташок в камишах місцеві жителі, а також за чудовим закатом.
День 11
Побули півдня на морі, та й поїхали назад в Батумі. Тут ми вирішили розділитися - наші друзі поїхали в Тбілісі, а звідти в село Казбегі, в якому ми були на початку подорожі - щоб потрапити на святкування дня святої Марії, який широко святкується в країні і є державним святом, і відсвяткувати день народження Марічки, який був в той же день.
А ми вирішили подивитися ще Грузію, і поїхали з ними тим же поїздом, але вийшли на вузловій станції Хашурі, і звідти маршруткою доїхали до Акалцихе. В самому Акалцихе затримались подивитись місцевий музей і старе місто, місто, в якому здавна мирно жили люди різних народів і релігій. А звідти вирушили на основну мету дня - печерне місто й монастир Вардзія. Про Вардзію чули різні відгуки, позитивні і негативні, тож і не включили її до основної спільної програми. Особисто мені Вардзія сподобалась найбільше з всіх трьох печерних комплексів, які ми бачили (а більше таких крупних в Грузії і нема). Єдиний недолік - багатенько туристів. Навколо Вардзії є багато що подивитись, і інформаційні стенди, розташовані поруч, гарно допомагають в орієнтуванні. Ми встигли збігати до фортеці Тмогве, розташованій на високій крутій горі, а також отримати екстрім в поїздці на великій (для мене) швидкості в стопнутій машині вночі по реально вузькому серпантину. В Вардзії на запрошення її директора ми стояли в наметі на території його двора.
День 12
Зранку нам щастить - розклад ранкових маршруток саме такий, що ми встигаємо виїхати з Вардзії в величну фортецю Хертвісі, подивитись її, і дістатись наступною маршруткою в Акалцихе. Там теж щастить - вийшовши з однієї маршрутки, одразу потрапляємо на маршрутку в Боржомі (той куток країни трохи складнуватий для заїзду, тож не думали, що все так ладненько складеться).
В Боржомі скористалися дуже професійно наданими послугами інформаційного центру, і вистигли і національному парку Боржомі-Харагаулі походити, і по місту погуляти, і по парку мінеральних вод пройтись, і дві води - холодну і гарячу - спробувати, і навіть таки покататись на канатці (ну люблю я канатки ще з дитинства, що тут поробиш!), і згадати те саме дитинство на великому оглядовому колесі.
Ночуємо в наметі в лісі за територією парку мінеральних вод.
День 13
Вранці їдемо маршруткою в Тбілісі, гуляємо по старому місту, прогулюємось ботсадом, залазимо в Тбіліську фортецю та проходимо схилами вздовж міста до Матері-Грузії, яка по стилю нагадує нашу Родину-Мати, але менша за розмірами і дещо жіночніша за формами.
Невдало шукаємо сувенірів - купити нічого не вдалося, зате нам подарували 2 значки із Шота Руставелі і книжку "Вітязь в тигровій шкурі", будемо читати перед сном.
Ввечері зустрічаємось з нашими веселими і загорілими друзями, купуємо винця в Київ, наостанок їмо грузинську їжу в ресторані... Ночуємо в знайденій по Лонелі Планету дешевій кімнаті коло вокзала (нам було треба в тому районі).
День 14
Модною електричкою зранку виїжджаємо в аеропорт. Тбілісі не хоче нас відпускати - довжелезні черги, ламається принтер, що друкує посадочні талони, затримують літак...
Та все ж ми вже в Києві, вже прилетіли, та ще не приземлились :)
ЗІ
Ну от, хотіла написати покоротше, і перші дні наче написала як хотіла, а вже що далі - то більше слів... Мабуть, треба було писати звіт десь через два тижні, тоді було б написано коротко і ясно: "треба їхати" :)))
ЗІІ
Фотки з коментами (там ще трохи буков і пояснень, і все підписано) тут
ЗІІІ
Відповіді на деякі вже наявні запитання з залу.
Гроші - бюджет на людину 100 USD квитки + 450 USD там; проживання я вже розказала, а харчування було коли як - або в домах в складі оплати за проживання, або в кафе, або на пальнику, або й просто булки в маршрутці чи персики на ходу. Не голодали :)
Ціни - згадані вище персики - дуже дешеві (5-6 грн!) і дууууже смачні. Всі імпортні товари (навіть наша ж Олейна чи консерви) - значно дорожчі. Місцевий хліб-сир наче й дорогий, а потім згадуємо, що в Україні майже так само. Страви в кафе наче й дорогі, зате можна реально брати 1 порцію на двох і бути нею ситим, і загалом посидіти в кафе виходило за нормальні гроші (крім зовсім гламурних місць, але там все ясно). Транспорт наче й дорогий, але якщо врахувати, що гірські серпантини і кілометраж - то цілком нормально.
Пиття - так, мене там напоїли. Сильно п'яною я не була, але трохи веселощів в голові було :) Там справді неможливо відмовитися - люди щиро запрошують і щиро ображаються на відмови, плюс вино ... ах, після такого вина пити оте, що продають у нас магазинах?! вино просто прекрасне, гарно очищене, зроблене з винограду, а не зі жмихів, воно таки справді тримає в собі тепло сонця, смак країни, душу людей...
Російська мова і ставлення до російськомовних - російську мову ще пам'ятають. Як мінімум розуміють. Можуть погано говорити, чи кликати когось на допомогу, а можуть і гарно говорити, в будь-якому випадку жодного епізоду мовного негативу у нас не було. Грузини, які нам зустрічались, настроєні переважно антиросійськи (і антиамериканськи!), проте всяко підкреслюють, що це - політика, а що просто людину, не має значення звідки - вони завжди будуть раді бачити і приймати у себе в гостях. Правда, українців в Грузії все-таки люблять більше ;)
Щоправда, вивчити грузинську абетку (особливо для подорожей у віддалені краї) варто - не всі вказівники і написи на транспорті продублювані, а спитати про переклад може не бути в кого.

Грузія 2009 - перші враження

Останні 2 тижні я була у відпустці, у Грузії.
Коли мені запропонували туди поїхати, дещо вагалася - геть нічого не знала про країну, та й новини з регіону не радували. Фігня це все, малята!
Країна чудова, і варта уваги.
Природа Грузії просто вражає своїм різноманіттям: ми побували серед високих гор навколо Казбеку, на просторих безлісих "загублених" холмах на кордоні з Азербайджаном, на скелястих горах поруч з Турцією, походили горами й лісами навколо Боржомі, проїхались безкрайнім морем виноградників в Алазанській долині, потоптались на камінчиках на грузинському березі Чорного моря, і це ще не вся Грузія!
На території Грузії розкидані древні печерні міста, деякі з них - з'явились ще до римлян, римські фортеці, добудовані турками, старі палаци грузинської знаті, старі довоєнні будинки в містах - історія тут знаходиться просто поруч.
Дуже сподобалось те, що уряд реально взявся за те, щоб зробити свою країну зручною для туристів: в крупних містах є реально діючі і реально корисні інформаційні центри, існують і роздаються безкоштовні туристичні карти різних регіонів країни, навколо туристичних принад встановлюються вказівники, поновлюються експозиції в музеях, ремонтуються дороги, реставруються старі довоєнні будинки в містах.
А головне багатство Грузії - це її люди - дивовижно привітні, раді допомогти (і налити :) ), поспілкуватися про життя. Коли перед поїздкою я читала у звітах про те, що грузини - такі добрі і щирі, я не вірила, що і ми будем зустрічати таких людей, думала, що то людям просто щастило. А тепер і сама пишу добрі слова про грузинський народ, і думаю, що таки так, нам пощастило, що ми поїхали в Грузію.
Трохи фоток і може ще звіту буде пізніше, слідкуйте за оголошеннями :)

Путивль-Глухів і навколо

Під час деяких попередніх мандрівок, а особливо під час передостанньої поїздки Львівщиною і останньої поїздки Сумщиною, я щось задумалась над тим, що ми, зовсім не релігійні (хоча і не зовсім атеїстичні) люди, їздимо переважно по церквах. Ну воно-то ясно, що поробиш, якщо архітектурне минуле значної території України зосереджено саме в релігійних будівлях, а природні ландшафти, хоч і прекрасні самі по собі, набувають більшої виразності в очах і в кадрі, коли там є якась архітектурна картинка.
А з іншого боку, чи можна отак-от підходити до цієї спадщини, як до просто гарних будівель, просто милуватись-оглядати, можливо, іноді ставити свічку і читати про себе коротку, своїми словами, не канонічну, молитву, не ходячи регулярно до церкви?
В принципі, нас ніде наче не проганяли, в Молдові в монастирях монахині казали, що добре, що хоч так цікавимось релігією, та й батюшки на недавній Львівщині і ще вчорашній поїздці Сумщиною, теж казали якісь свої добрі слова в дорогу.
В будь-якому випадку, давніх церков і монастирів в Україні багато, і добре, що багато з них реставруються і підносяться з руїни.
Трохи фоток можна глянути тут
Сумщина - цікавий регіон, мало трафіку, нескладний і приємний рельєф, гарні краєвиди, історичні місця. От тільки УЗ якось хріново дбає про зручне сполучення з Києвом, і, мабуть, це дається взнаки - туристів малувато.

Львівщина на вихідні

На вихідні трохи помандрували Львівщиною.
Фотки і коменти тут: http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/010208LvivAreaVillagesTowns

Карпатські водоспади

На минулі вихідні я була в Карпатах, і це прекрасно :)

Вони традиційно порадували рясними дощами і прогулянками в хмарах, стиглими суничками і малиною, наобіцяли купу поки що зеленої ожини, показали сильні, повноводні водоспади і річки, розмиті дощами глинисті дороги і мокрі трав'янисті стежки, старі і нові церкви...
І хоч ноги були постійно мокрі, в носі вже трохи хлюпало, об'єктив постійно заливало водою, велосипед був все важче і важче на крутих підйомах, страх не давав спуститися по спускам з мокрим листям і корінням, я дуже задоволена поїздкою :)))
Є для мене щось таке в Карпатах, чого нема в інших регіонах України, щось таке, що піднімає настрій і надихає, радує і заспокоює, щось добре-розумне-вічне, мабуть :)
Фотки з коментами можна погортати тут

Всі ми киці і коти (с)

Сьогодні я BTW, оскільки ввечері поїзд в Карпати.
Виходжу на балкон на роботі, внизу у дворі стоїть мій вел.
І з ним, точніше з його переднім колесом шалено так, яскраво і натхненно обнімається молоденька кісочка (або котик?).
Хєхє.

Трошки похвастаюсь

Надрукував тут один трошки дивний журнальчик одну статейку про будівництво №1 (воно ж - тунелі під Дніпром), в якій я записана як співавтор :)
Хоча мого в тій статті трошки - редагування загального тексту, фотографії (надрукували не всі), переведення схем і карт з пошарпаного сканованого в нормальний векторний вигляд (з цих 4 маніячних картинок надрукували тільки одну).

І поклікати далі - там стаття.
Ну і принагідно, не пам'ятаю, чи цим хвасталась, але пару років тому журнал "Новинар" брав в мене інтерв'ю з приводу дослідження родоводів, трошки перекрутив, і трошки надрукував.

Поклікати далі - там стаття.
Отакії трошки-крошки.

"Ми тут живемо"

Колись давно, коли я закінчила перший клас, всім нам подарували якусь таку типу листівку з фотографією нашого класу, і віршиком на задній стороні листівки про те, що "школа наш дім рідний, ми тут живемо". Я ще подумала тоді, що за тьху, я в школі вчусь, а не живу, а живу я вдома, або поза домом, спілкуючись з рідними-друзями-знайомими, займаючись своїми хоббі, насолоджуючись світом...
Недавно, під час святкування дня народження однієї з колег, інша колега сказала якийсь типу тост-побажання "щоб робота приносила радість", і тут же додала "бо робота нам як дім, ми тут живемо".
Це я одна така ненормальна, що для мене життя - це рідні-друзі-знайомі, хоббі, природа, і т.д., а на роботі я працюю, обмінюю свій робочий (і не тільки робочий) час і вміння (а іноді і трохи здоров'я) на гроші, а не живу-тусуюсь?
Невже не зрозуміло, що так само, як в школі вчителі навіювали оману про дім рідний в школі для того, щоб діти більш дбайливо ставилися до загального майна і слухняно поводилися, так само тепер керівництво навіює оману про дім рідний на роботі?
Чи це такий собі засіб заспокоєння власного "я", щоб не бунтувало проти овертаймів і перегрузок, така собі медитація "я тут вдома, мені не треба нікуди йти після 19 години"?..
А може і справді, даремно я розділяю життя і роботу, і робота - це і є життя, те, що я роблю на цьому світі корисного (сподіваюсь)?.. Чому ж тоді так не тягне на роботу?

Фотки-фотки-фотки

Глючить останнім часом програма пакетного завантаження фоток на Пікасу для Мака, довелось останні фотки вручну зменшувати, та по 5 штук на сайті відсилати.
Плюс там місце закінчується. Купила б уже може у них місця чи завела б інший акаунт, так цей глюк перекриває всі зручності від користування нею.
Пробувала зробити собі фотоальбом на io.ua. То в мене на ньому не працює ні Java, ні Flash-закачка в жодному з броузерів (знов-таки під Маком, бо до домашнього ПК я нині майже не добираюся), а закачувати фотки по одній (!) з html-форми я нікому не побажаю, і собі теж.
Що порадите?
А останні фотки - ось вони
Катались по Дністровському каньону, насолоджувались краєвидами Дністра, нетоптаними стежками вздовж каньону, смачними черешнями просто з дерева коло грунтової дороги, сильною зливою, пішими підйомами з велосипедами на спині, смачним сиром і молоком, замками і костьолами, по яким не можна не полазити...

Ролики

Були ото на велі на задній перекидці ролики, їздили-катались по усяким усюдам, крутились-крутились і докрутились. В останній "усюді" в Криму стали ролики плакати і хникати, що стомились вони крутитись, хочуть спокою.
Так що довелось ролики поміняти на нові аналогічні.
А старі, досвідчені ролики швидко зорієнтувались в ситуації і перекваліфікувались на прикраси :)

Байк-хендмейд

Є у мене вел, а на ньому є сидушка. Дуже улюблена, м'яка і чудово дружня до моєї сіднички :)
Але час спливає, і сидушка старішає. Ось так подерлась бідненька:

Пошуки нової такої ж не призвели ні до чого - на нових велосипедах цієї ж моделі ставлять інші сидушки, на форумі наче ніхто на моє оголошення про купівлю такої не відгукнувся, в магазинах стокових сидушок не буває. Ризикувати і пробувати нову сидушку не хочеться...
Ну, раз сидушка вже бабця, буде у неї в'язаний гачочком чєпчік :)))


Отаке от вчора до часу ночі мутила :)
Цікаво, чи буде воно триматись реально.
Треба пошвидше спробувати!!!
Більше фоток тут http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/Bike_handmade#

Матрасні вихідні

В суботу нам дуже хотілося спати... тому замість ранкового просипання і катання в електричках спали ледь не до 3-ї, і десь в 5 поїхали кататися по "банальному" ПДН, який виявився зовсім не банальним, а всипаним морем диких ірисів!!!

В неділю встали трошки раніше :))) і поїхали на страусіну ферму в Ясногородку.
Давно хотілося там побувати, та все не виходило поїхати - відстань "несерйозна", страуси - ну і що, що страуси, і т.п. Та ось, співпало, що відстань - якраз на півдня, страуси - цікаво, їсти хочеться, і т.д. :)))
Страуси мені сподобалися - дуже цікаві пташки, яким теж все цікаво.

По фермі проводять екскурсію, на якій розказують доволі багато цікавого, в місцевому генделику готують омлети зі страусячих яєць та різні м'ясні страви, доволі смачно. А також є невеличкий зоопарк, де звірів можна годувати.
Ось такий цікавий день вийшов, я задоволена :)
Всі фотки тут http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/300509Yasnogorodka#

Яблучко від яблуні недалеко падає

Для початку анекдот.
Якось чоловік побачив, що його дружина, готуючи йому стейк (або може я неправильно пам'ятаю назву страви - коротше, якийсь такий великий кусень м'яса на всю сковородку), відрізає від стейка невеличкий шматок і готує його окремо. Коли він її спитав, для чого вона так робить, вона відповіла, що не знає, але так завжди готувала стейки її мати.
Він пішов до тещі і спитав ту, чому вона так готує стейки. Та відповіла, що не знає, робить так, як завжди робила її мати.
Чоловік не полінувався і поїхав в село до бабусі своєї дружини. Запитує її, навіщо від великого шматка стейку вона при приготуванні відрізала маленький шматочок.
"Все просто," - відповідає старенька. - "У мене в ті часи була лише дуже маленька сковородка".
***
А згадався мені цей анекдот через те, що останнім часом я якось надто часто стала помічати за собою, що несвідомо, не задумуючись, щось думаю/роблю/кажу, а коли хтось мене питає "ну а чому так, чому ти саме так себе поводиш?", я не можу знайти навіть для самої себе іншого пояснення, крім оцього "я не знаю... так робила моя мати". Більше того, мені складно, навіть після з'ясування такого факту, уявити якийсь інший варіант поведінки!
Але я ж наче ніколи не вважала свою маму для себе взірцем, навпаки, багато в чому була з нею незгодна, і багато що зараз роблю зовсім не так, як вона!
А виявляється, що, окрім різних свідомих моментів, багато що успадковується зовсім не свідомо, не обдуманно, просто тому, що так. А потім починають відбуватись якісь подібні до її ситуації-події-думки, і мені стає страшно через те, що ось так, непомітно-поступово, я ризикую прийти до того самого, від чого тікаю.

Крим! Вел! Травень!

Хоч і кажуть, що банально їздити велом по Криму на травневі, якось так інших варіантів не намалювалося і ми поїхали в Крим. На 11 днів.
Стартували вчотирьох з Новоолексіївки, проїхались по Арабатській стрілці, трошки покупалися в Азовському морі, побачили соляні промисли і Арабатську фортецю. Проти сильного вітру проїхали в Феодосію та Коктебель, трохи позагорали та позмагалися з сильним вітром у захованій від всіх Ліс'їй бухті (не знаю, як толком перекласти назву), проїхалися в Судак та прогулялись по Голіцинській тропі в Новому Свєті. І все це з дегустаціями вин ;)
Після цього попрощалися з нашими друзями, яким вже був час вирушати до Києва, і вдвох поїхали в Алушту (автобусом - щоб зекономити час). Звідти вночі під повним місяцем, слухаючи дивні звуки, якесь таке наче кхекання вовків (?), зойки сов і крапання дощику задерлися до Кримського заповідника. Весь наступний день дряпалися вгору до Бабуган-яйли і по ній, милувались невеличкими плямами сніжку, який ще тримався на вершині.
Вночі під Роман-Кошем здійнявся сильний вітер, похолодало, я скрутилась клубочком, потім спробувала розкрутитись у весь зріст і не змогла - боки намету присипало снігом! Вранці з намету ми побачили навколо себе снігу на 3-4 см і туман; з допомогою GPS штурмонули Роман-Кош і швиденько спустилися з нього по Романівському шосе в Ялту. Піднялись до водоспаду Учан-Су, на якому нас накрило дощем. Пробували втекти від нього в напрямку Севастополя, але потоки води нас все-таки зупинили в Алупці - на цивільну ночівлю, оскільки було вже темно і геть усе було мокре.
Посохли і поїхали на канатній дорозі на Ай-Петрі (я знаю, що це ледь не верх банальності і попси, але що поробиш - з дитинства обожнюю канатні дороги понад горами!). Перевалили на той бік яйли і спустилися до Великого каньону Криму і водоспаду Сріблясті струмені. Пішки пробували пробігтися написаним коло лісництва маршрутом, але погано вчили матчастину, не все знайшли з описаного. По тому поїхали до Сюйренської фортеці, скельного монастиря Челтер-Коба і печерного міста Киз-Кермен. По дорозі зустріли голандця з величезним баулом, сумкою на рулі і двома сумками по обом бокам жорсткої вилки, в тукліпсах, чувак збирався штурмувати Ай-Петрі, сказав, що дуже любить гори і все розпитував, чи гірська там дорога.
Швиденько спустились в Бахчисарай, оглянули парк в ханському палаці і помчали в Симферополь. В кращих традиціях жанру на поїзд сіли за 2 хвилини до відправлення, я не скоро забуду ці пошуки вокзалу, коли лік часу вже йде на хвилини...
Ось такий ось сумбурний звіт, забула ще додати, що в Криму все цвіте, по бокам від дороги пурхає багато різних-різних пташок, по землі бігають ящірки, і мабуть ще хтось, гарно пахне хвоєю в хвойних лісах, і сіллю на морі, сонечко гріє ще не сильно жарко (але достатньо - для мене), вітерець обдуває прохолодою, хмари не шкодують води, ось така краса!
Фотки з коментами тут

З Великоднем!

Збиралась святкувати цей Великдень зовсім не так, як святкуватиму. І святкуватиму зовсім не так, як було б краще святкувати (раз не виходило так, як збиралась).
Мало вміти чути голос розуму одночасно з воланням голосу емоцій (бо часто-густо у людей буває, що за емоціями розуму й не чутно).
Чути і слухати - це різні речі. От нещодавно і вирішила одне питання так, як голос емоцій про це волав, а зараз думаю - правий же розум був, правий! І я ж тоді вже прекрасно розуміла, що він правий, а вчинила все одно емоційно.
Еххх, дівчата ми, дівчата...
Щоправда, в мене є сумніви і щодо прийнятого емоціями рішення, і щодо неприйнятого рішення розуму, і щодо первісного бажаного варіанту. Бо, можливо, вірнішим був би один з інших варіантів, яких теж можна (виявляється!) було придумати не 2, як мені здавалось нещодавно, а значно більше, як я усвідомлюю зараз.
І добре, що я все-таки частково зробила дещо з запланованого - прикрасила великодні яйця новим для себе способом прикрашанням - з нитками і сіточками. Якось одразу стало веселіше на душі :)
А з паскою поки що без варіантів - з магазину, сама пекти боюсь. І сподіваюсь то всьо завтра посвятити навіть :)

Гарних вам Великодніх свят!

Вихідні )

А на полях горить трава...

Невеличка поїздочка Ніжин-Чернігів, трохи весняних фоток.

Молдова на 8 березня

Весняний сезон розпочато!

Думали-думали, куди поїхати на 3 дні на 8 березня, і нарешті надумали - Молдова!
Молдаванський ктулху не хотів нас пускати до себе - на вокзалі в черзі за квитками ми стояли три чи може навіть чотири рази: не було квитків на потрібні поїзди, ми на ходу придумували нові варіанти заїзду-виїзду, ставали в чергу ще раз, і так кілька разів.
В перший же день сталося пару серйозних поломок - один велосипед стає сінглспідом, в другому майже стерті колодки на ві-брейкових гальмах; лив дощ, ми рухались повільнувато; нас протримали на місцевому пропускному пункті пару годин для того, щоб накатати на кожного з нас накази в двох екземплярах про те, що нам офіційно відмовлено в перетині кордону в цьому пункті, бо він місцевий, а не міждержавний. Всі прохання віддати нам паспорти і пустити нас їхати до найближчого міждержавного пункта пропуска не допомогли, важливішими були папірці і страх, що ми подамо на них в суд за не пропускання нас - хоч ми зовсім не вимагали пропускати нас саме тут, лише спитали, чи це можливо.
Ще одна поломка - тріскається рама на одному з велосипедів, може нам справді не треба в Молдову?
І все-таки ми їдемо далі, до Сороки, переправляємся на молдавський берег паромом з великим молдавським і маленьким українським прапорами з видом на фортецю, їмо смачну мамалигу і "трошки м'яса", їдемо по молдаванським монастирям в Косеуці, Руді, Каларашовці, спілкуємся з місцевими жителями, дітьми, монахинями, ставимо свічки, їмо в монастирській трапезній гарний пісний обід, шукаємо римську фортецю і точку дуги Струве, знаходимо галявини підсніжників і пролісків, прекрасний водоспад з гротом і купою глини навколо нього...
Недовго я захоплювалась мужністю дівчини, яка їхала в цій поїздці перший раз на контактах та ще й з майже стертими колодками - мої колодки теж не витримали випробування свіжими молдавськими болотами, і скоро вже я випробовувала нову модель молдаванського гальма - черевиком об заднє колесо. Тут-то я перестала шкодувати, що поїхала на шиповці - проста резина об ботинок пригальмовувалась би значно гірше. Черевики-вібрами стійко трималися, та все-таки здали сантиметрик подошви на пожертву молдавському ктулху.

Фотки тут

Весна, на старт!

Весна прийшла, і потроху вже всі підтягуються на старт: магнолії прокидаються, горобці чепуряться в калюжах, молоді песики обгавкують сорок, сороки дражняться, перелітаючи з дерева на дерево і сідаючи не дуже високо, песики бігають за ними. Котиків в ботсаду не було, певно десь в іншому місці серенади вчать.

Весна-красна!

Гарна штука квіти!

Рекламка

Надибала рекламку в газеті.
Мда.

Ніжин-Батурин

Треба було ото трохи покататися перед триденним виїздом на 8 березня, то поїхали Ніжин-Батурин.
Побачили цікаві красиві церкви-собори в Ніжині, маленький музей Заньковецької в с. Заньки, музей-хутір П. Куліша "Ганнина Пустинь", кілька церков по дорозі, і сам Батурин.
В Батурині за великим парканом і кількома замками гордовито височіє над маленькими ялинками відреставрований палац Розумовського. Всередину палаца ще не пускають - не закінчили роботи, а всередину парка пускають лише по робочим дням. :)
По темному побачили відбудовану цитадель, всередину теж не потрапили - було вже пізно.
Недавно відкритий пам'ятник "Гетьманська слава" на фотографіях з відкриття здавався більшим, ніж є. Цікаво, що жодна з 5 сторінок гуглопошуку на слова "Гетьманська слава" не містить імен 5 гетьманів, які там увіковічнені. А це І.Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа, К. Розумовський.

Love is...

Були колись такі жуйки з фантиками для дівчаток, Love is. Я ще пам*ятаю, що я жуйки купувала, самі жуйки комусь віддавала чи викидала (бо ніколи їх не їла), а фантики колекціонувала.
Але такого фантика в мене не булооооо і я не бачила його ні в кого.



Поцуплено з колекції туточки.

Завжди мати щось для радості

Завдяки одній чудовій френдессі відкрила для себе книжку "Полліанна".


Це історія про дівчинку, яка вміла радіти чому-небудь в будь-якій ситуації, і не тільки радіти чому-небудь, а й знаходити це що-небудь, і вчила цьому інших людей.
І хоч книжка дитяча, мені здається, що дорослим теж буде приємно її почитати, приємно, корисно, і, сподіваюсь, радісно :)
Я дуже рада, що є така книжка!

Їжачок в тумані

Давно хотіла пройтись до їжачка в тумані. Пройшлась :)

Їжачку зробили новий вузлик замість відламаного якимись вандалами попереднього вузлика.
І це радує!
По дорозі до їжачка знайшла ще метелика на квіточці і мавку чи якусь таку істоту.

День святого Валентина

Настав ще один день, з приводу святкування і несвяткування якого люди (особливо пари) сваряться-миряться і ніяк не дійдуть згоди, що його з ним робити.
Я думаю, що все-таки позначити деньок поїданням шоколадного сердечка - непогано, особливо коли на сердечку такий гарний хлопчик намальований, та й поруч теж нічого так хлопча тусується :))))

Оскільки в це сердечко треба було просто таки вгризатися, мені стало остаточно ясно, що кохання це складна і важка штука :)
А взагалі, вихідні пройшли класно - адже за півтора місяці некатання після Криму ми нарешті проїхались! Їхалося романтично - бо поїхали ми вдвох; важкувато - бо вже м'язи якось задубіли чи що; легко - бо маршрут не був чітко спланованим і ми корегували його на ходу; цікаво - бо бачили різні об'єкти природнього і людського походження, в тому числі з ТОП-21 природних чудес України - Кролевецька яблуня-колонія та Деснянська оболонь, з ТОП-100 чудес - Княжий град Новгород-Сіверського, а також об'єкти не з цих ТОПів (бо справа не в ТОПах, це просто можливі орієнтири для поїздок).
Фотки тут.

Настроєве

По ходу дня вийшло так, що стало сумно.
Випила півпляшки червоного сухого, стало добре.
Хрєново.

Зустріч однокласників

7 лютого - зустріч однокласників, це якась традиційна дата таких зустрічей, друга субота лютого.
Щоправда, якісь такі в мене вже склалися стосунки з моїми колишніми однокласниками, що я з ними не спілкуюся після закінчення школи. (З одною дівчиною спілкуюся, але вона для мене вже давно вийшла з категорії "однокласниця", а на тій зустрічі її все одно не буде)
По ходу, я всі ці зустрічі щороку пропускаю - то були причини в вигляді заздалегідь запланованих поїздок і куплених квитків, один раз серйозно хворіла. Була лише колись на одній з першій зустрічей, коли ми ще всі і так подеколи бачилися в корпусах КПІ. Хлопці притягли своїх других половинок, які були там, м'яко кажучи, зайвими, бо розмови про "а пам'ятаєш?" підтримати не могли, і своїм хлопцям їх вести заважали... Мені було якось так собі.
От і думаю, йти мені в цьому році чи ні? З одного боку вже соромно за те, що мене весь час там нема. А з іншого... хіба я винна, що випадаю з компанії і що маю зовсім інші захоплення?

ICQ та інші месенджери

Оце зараз ICQ знову міняє щось у протоколі, щоб всі переходили на їхні клієнти.
На моє ІМ-спілкування це впливає так:
1) дивовижним чином Adium у мене працює (хоч решта колег "вішається" від роботи з старою ICQ під Mac - а нової адекватної версії нема)
2) але це мені нічим не допомагає - тому що контакт-ліст сьогодні доволі пустий: всі контакти на альтернативних клієнтах зараз офлайн :(
3) знайомі з асєчного контакт-ліста розбігаються хто куди - вже маю кілька знайомих, які тепер хочуть використовувати тільки skype, двох знайомих на GTalk, 1 на Jabber
4) питання: що робити мені, якщо я хочу продовжувати всі ці контакти? ну, я розумію, що треба не ІМ писати, а дзвонити телефоном, зустрічатися, і все ж таки - заради якогось смішного посилання чи корисної новини спеціально дзвонити не станеш...
Зараз у мене на комп'ютері ввімкнено Adium, Skype, і ще веб-гаджет GTalk. І це реально незручно :( Можна, звісно, вмикатись-вимикатись з мережі... це ще більш незручно, мабуть.
Хто що розкаже-порадить?

U2 3D

Піти на цей фільм я хотіла дуже довго - аж два місяці :)
Заважало то пізній час показу, то далеке розташування кінотеатру, то ще якась причина, а може просто були цікавіші справи. Та нарешті вчора ми таки пішли на фільм-концерт U2, перший в світі концерт, знятий за новою технологією IMAX, і показуваний, відповідно, в єдиному на даний час IMAX-кінотеатрі в Україні.
І скажу я вам, френди, що мені дуже і дуже сподобалося!
Сподобався і сам по собі концерт, і те, що його перенесли в 3D-формат: об'ємність зображення і звуку справді створюють ефект присутності на концерті значно кращий, ніж при звичайному концертному відео.
Звичайно, ніякого обмана мозку не відбувається, і ти розумієш, що насправді сидиш в залі і дивишся кіно. Але кіно це об'ємне, так і хочеться протягти руку та помацати мікрофон у Боно чи самого Боно :)

Відпустка за свій рахунок

Хто не знає, на цьому тижні я у відпустці за свій рахунок. А причину називати не буду, бо це матірне слово з 5 літер, думаю, задовбало не тільки мене.
Кілька тижнів до цієї відпустки у мене були величезні плани на неї - і в лижний похід (нарешті!) сходити, і з ремонтом розібратись, і до деяких лікарів звернутись, і кількох знайомих побачити.
А що ближче до тижня Х, то більше мене брав в свої обійми великий звір Облом і маленьке звірятко Застуда, ну і в результаті наполеонівські плани злякались і втекли. Тому відпустку я проводжу вкрай нетрадиційно для мене, тиняючись по квартирі, зрідка роблячи щось корисне, а переважно нічого не роблячи.
Раніше мені за такі витрачання часу ні на що було дуже соромно, хотілось кудись бігти і терміново щось робити. Та що й казати, і зараз трохи якось теє... ніяково. Але вже не соромно... треба ж колись і в стелю плюватись...
Ось так я вкотре здивувала саму себе, і це дуже добре! :)

Якась така математика

Припустимо, що відношення одної людини до іншої - це прояв деякої функції f, яка залежить від змінних А1...АN, які, в свою чергу, описують різні-різні-прерізні, які тільки можуть прийти і не прийти в голову, характеристики одної людини, другої людини, їхнього оточення та часу, в яких вони живуть, і ще якісь параметри, про які я зараз не подумала, але які мають свою дію.
Припустимо, в даний момент f(A1, ... , AN) = "якесь почуття".
Але ж невідомо, може, ця рівність справедлива лише і тільки при цих А1...АN, або допускає якусь зміну А1...АN, а якоїсь зміни не допускає, або рівність справедлива при переконанні одної (або й обох) людини в тому, що вона з часом змінить щось з А1...АN, або щось з А1...АN протирічить одне іншому і рівність не має сенсу, або...
Ну і не знаю, що я хочу цим сказати.