Шукала матеріали для роботи і якийсь такий цікавий ресурс найшла, і на ньому зокрема от таку книжечку: Клименко О.О. Бофоны. Денежные документы ОУН и УПА. 2008 г. На украинском языке.
Ну і взагалі там багато по монетам і маркам, та і просто наче корисні книжки є.
пʼятницю, 25 вересня 2009 р.
четвер, 24 вересня 2009 р.
15 років!
Саме стільки сьогодні виповнилося моєму коту :)
Важко навіть пригадати той час, який був, коли його ще не було. Зате легко згадується те, як мені хотілось колись мати кота, і яка я була щаслива, несучи маленьке кошеня у себе під курткою додому.
Іменинник постійно крутиться і вертиться, тому фотка ось така.
.jpg)
Важко навіть пригадати той час, який був, коли його ще не було. Зате легко згадується те, як мені хотілось колись мати кота, і яка я була щаслива, несучи маленьке кошеня у себе під курткою додому.
Іменинник постійно крутиться і вертиться, тому фотка ось така.
.jpg)
середу, 23 вересня 2009 р.
Початок осені
Осінь почалась! Її помітно навіть в місті, де дерева під сотнями ліхтарів не жовтіють, а "горять", скидаючи сухе листя надто рано. Помітно по холодним ранкам і ще теплим вечорам, по блідому сонечку, хмаркам на небі, ну і взагалі, помітно. Але не видно! :)
А видно її було на ці вихідні в Карпатах, де нема ліхтарів, і де небо вночі темне-темне, осяяне зірками і Чумацьким шляхом, де під час світанку і сутінків на небі переливаються різні-різні фарби, де схили розфарбовані різнокольоровим листям чорничників, де всі дерева ще зелені, і вже є поодинокі жовті і трохи червоні, де сонце світить вже не так сильно, але наповнює собою все повітря, де небо помережане слідами від літаків, де вночі вже зимно, а вдень ще жарко, де ще є чорниці, вже є брусниці, і є ожина і гриби, і цей список, його можна продовжувати ще довго, але краще туди поїхати і відчути-побачити-почути це все самому.
А якщо не виходить поїхати - то хоча б подивитись мої фотки з пішої ранньоосінньої Боржави на минулі вихідні. :)
А видно її було на ці вихідні в Карпатах, де нема ліхтарів, і де небо вночі темне-темне, осяяне зірками і Чумацьким шляхом, де під час світанку і сутінків на небі переливаються різні-різні фарби, де схили розфарбовані різнокольоровим листям чорничників, де всі дерева ще зелені, і вже є поодинокі жовті і трохи червоні, де сонце світить вже не так сильно, але наповнює собою все повітря, де небо помережане слідами від літаків, де вночі вже зимно, а вдень ще жарко, де ще є чорниці, вже є брусниці, і є ожина і гриби, і цей список, його можна продовжувати ще довго, але краще туди поїхати і відчути-побачити-почути це все самому.
А якщо не виходить поїхати - то хоча б подивитись мої фотки з пішої ранньоосінньої Боржави на минулі вихідні. :)
Знову двійка
Я знову і знову наступаю на одні і ті ж граблі, знову і знову обіцяю собі все почати з нового аркуша вже на завтрашній день, і знову і знову ставлю собі "двійку" вже через пару годин початку цього дня.
Ніколи не думала, що вийти з наїждженої колії так важко.
Ніколи не думала, що вийти з наїждженої колії так важко.
вівторок, 8 вересня 2009 р.
Робоче
1. Рішення, прийняте 3 роки назад, було помилковим.
2. Чи є в моєму житті якийсь цикл, і чи не дорівнює він часом трьом рокам?
3. Чи наважусь вийти з ситуації рівноваги? Чи знову злякаюсь?
4. Я недооцінюю себе чи переоцінюю? Я виграю чи програю? (наголоси і на А, і на Ю)
5. А може, нема ніякої ложки?
ЗІ
До мене стало доходити, чому люди міняють високооплачувану, але тупувату чи вже надто рутинну для них роботу, на менш оплачувану, але цікавішу.
2. Чи є в моєму житті якийсь цикл, і чи не дорівнює він часом трьом рокам?
3. Чи наважусь вийти з ситуації рівноваги? Чи знову злякаюсь?
4. Я недооцінюю себе чи переоцінюю? Я виграю чи програю? (наголоси і на А, і на Ю)
5. А може, нема ніякої ложки?
ЗІ
До мене стало доходити, чому люди міняють високооплачувану, але тупувату чи вже надто рутинну для них роботу, на менш оплачувану, але цікавішу.
вівторок, 1 вересня 2009 р.
Грузія 2009 - маршрут
Маршрут складався на ходу. Звісно, ще в Україні ми продивились кілька грузинських сайтів, скачали ті карти і путівники, які змогли знайти.
Найкращий сайт, як на мене - державний сайт з туризму; там же трохи туристичних карт; скачали ще карти Генштаб, але особливо ними не користувались - не той формат поїздки; ще були векторні карти у наших друзів; і ще якась несортована колекція вейпоінтів з інтернету; а також - путівник Lonely Planet та стаття з сайту Академії вільних подорожей (себто автостоперів). Але все, не маючи толком розкладу маршруток-автобусів-поїздів, не уявляючи толком цін і розкладів, та й маючи якось критично мало часу через аврали на роботі, вирішили, що планувати будем на місці. Тому вже що вийшло - то вийшло, не все оптимально, але і так добре.
Напишу тут якийсь такий краткий "скелет подорожі", може буде що корисне.
Транспорт до Грузії - літак МАУ за акційною ціною - 100 USD. Власне, здається, саме ця акція (ціна і дата акційних рейсів) привабила наших друзів до Грузії, а вони в свою чергу привабили туди і нас, за що їм велике дякую!
День 1
Прилетіли вранці, нас на таксі зустріли господарі будинку в Тбілісі, з якими ми ще з України домовилися, що будемо у них жити (знайшли по інтернету).
Весь день гуляли по Тбілісі, хоча на Тбілісі мало і день, і два, і тиждень - мало! Саме місто-то менше Києва, але історичний центр, райони зі старими гарними будівлями - значно більші, ширші, величніші.
Мені навіть стало сумно - Київ тут не конкурент :(
День 2
Поїхали маршруткою за 20 км від Тбілісі в Мцхету. Колись Мцхета була столицею Грузії (точніше, Картлі). Тут збереглися залишки фортеці, величний монастир на холмі Джварі, гарний храм Светисховелі, старі монастирі і церкви навколо. Мені дуже сподобались грузинські церкви - старі і нові, вони зроблені суворо і просто, оздоблені різьбою по каменю і старими іконами, немає пишної позолоти і яскравих каменів (а де є - то просто і зі смаком). В великому й малому, в заповненому людьми і пустому храмі - там прекрасно, тихо і спокійно.
Ввечері встигаємо погуляти по нічному Тбілісі - купа старих будівель підсвічена, місто дуже гарне. Ночуємо у тих же господарів.
День 3
На випадково знайденому таксі їдемо по серпантинам Воєнно-Грузинської дороги крізь гори в село Казбегі, що знаходиться попід горою Казбек. Тут розташована найвисокогірніша в Грузії церква (на висоті 2200 м).
По дорозі заїхали в давню фортецю й церкву Ананурі, біля Жинвальського водосховища. Сама дорога варта того, щоб по ній проїхати - навколо дуже прекрасні види, а повороти серпантинів не дадуть засумувати. Випадково вийшло, що в Казбегі, хоч і думали (принаймні я), що будем жити в наметі і ходити пішки по навколишніх горах, ми оселилися у місцевого жителя, і він нас возив по навколишнім місцям на машині. Завдяки цьому ми побачили значно більше цікавого. Щоправда, духу Кавказських гір я з машини не відчула... :(
В цей день ми піднялись до церкви, побачили два місцевих водоспади, спробували мінеральну воду з місцевих джерел.
День 4
Їздили на перевал Трусо в загублені серед гір і часу села, в яких вже мало жителів, і де ще стоять старі сторожеві вежі, на яких в часи небезпеки зажигали сигнальні вогні і передавали тривогу по всім долинам. Залишки сіл і фортець є ще з 12 століття! Це нейтральна, прикордонна з Південною Осетією територія, місця гарні і безлюдні. Також їздили в долину Сно, дивитись на схожу вежу-фортецю, скелясті гори, села на схилах, і просто краєвиди.
Гори значно вищі і ширші за Карпати, і людина в них така маленька...
День 5
На тому ж таксі їдемо назад, в Тбілісі, через Горі. Горі - це батьківщина Сталіна, тут є великий пам'ятник йому, навіть 2, музей з будинком, де він народився. В музеї жодного негативу (окрім відомих слів Леніна про те, що його не слід пускати до влади), і різні документи з його життя, цікаві цитати (цікаво, чи справді його слова?), і виключно позитивні аспекти його діяльності. Жодним чином не виправдовую Сталіна, але після відвідування музею моя думка про нього дещо змінилась.
Також в Горі із задоволенням лазили по незвичній для нас багатоярусній фортеці, і їздили в древне печерне місто Уплісцихе. Нам провів екскурсію дядечко на ім'я Сталбер (Сталін і Берія), який працював і з археологами, і просто багато тусується саме в Уплісцихе.
Ночуємо в Тбілісі у тих же господарів, що і спочатку.
День 6
Домовились з тим же водієм про те, що беремо його собі на кілька днів і він везе нас в Алазанську долину. Спочатку поїхали до кордону з Азербайджаном, де на широких безлісих і безлюдних просторах розташований давній печерний комплекс Давід Гареджи. Пейзажі змінилися з гірських на холми, вкриті зеленою травою, яка колишеться під сильним вітром, видно далеко-далеко - і нічого там вдалині нема, крім трави і холмів...
По дорозі до міста Сігнагі на краю Алазанської долини заїхали в монастир Бодбе, де похована свята Ніно, яка хрестила Грузію ще в 4 столітті. Історія в Грузії настільки поруч, і настільки жива, що це іноді просто не вкладається в голову!
Місто Сігнагі називають ще містом молодят, воно дуже гарно поремонтоване, оздоблене, вилизане, таке собі середземноморське охайне містечко серед виноградного моря Алазанської долини... (і додам все-таки дьогтю в бочку меду: на жаль, часто за красивими воротами ховались дуже скромні і бідні дворики, а в вікнах гарних будинків ми бачили дуже спартанську обстановку квартир...)
Вночі вирішили нарешті скористатись наметами, і стали на винограднику трохи далі від дороги (а більше і не було де).
День 7
Саме на винограднику і знайшов нас вранці місцевий дядечко. Здається, ми зірвали йому робочий день - він з нами поїхав додому, взяв свого домашнього вина і чачі (самогону), хліба і овочів, і на винограднику, разом з іншим дядечком ми влаштували невеличкий пікнічок.
Після того ще заїхали в гості до двоюрідного брата нашого водія, і від'їхали трохи вище в гори для того, щоб переночувати коло шумної і бурхливої річки.
День 8
Через монастирі Нова і Стара Шуамта, покинуту фортецю, і просто через села Алазанської долини ми їдемо в Тбілісі. В Тбілісі ввечері сідаємо на потяг до Кутаїсі.
День 9
В Кутаїсі потяг прибуває ранувато, тож вночі ми добрели до місцевого парку, і доспали до ранку там, на каріматах, без наметів. В самому Кутаїсі є величний храм Баграті, і ще кілька гарних храмів, а також працює канатна дорога (взагалі в Грузії раніше було багато канатних доріг, але працюють канатки тільки в Кутаїсі і Боржомі). Поруч з Кутаїсі ми планували подивитись монастир Гелаті та сліди динозавра в парку Сатапліа (на території колишнього СРСР є всього 3 місця, де є такі сліди).
Храм Баграті весь в лісах, йдуть відновлювальні роботи. Будівельники трохи відволіклись заради гостей з України, і показали нам залишки фортеці, ходи через скелі до води, амфори з-під вина, прикраси храму, і навіть пустили на самий верх лісів! Це був День Незалежності України, і наші нові грузинські друзі захотіли з нами це відсвяткувати.
Ввечері маршруткою дісталися Батумі, і за допомогою місцевих таксистів швидко знайшли якусь квартиру. Батумі ввечері теж гарно підсвічений.
День 10
Трохи погуляли зранку по Батумі, і поїхали до римської фортеці в Гоніо, близько до турецького кордону. В самій фортеці зараз росте сад, там ростуть не тільки апельсини-лимони, а й ківі і хурма. А ще по легенді (чи й по правді?) там поховано апостола Матвія.
Стали палатками на березі Чорного моря, берег вкритий галькою, піщаних пляжів нема. Спостерігали за тим, як ловлять рибу і стріляють пташок в камишах місцеві жителі, а також за чудовим закатом.
День 11
Побули півдня на морі, та й поїхали назад в Батумі. Тут ми вирішили розділитися - наші друзі поїхали в Тбілісі, а звідти в село Казбегі, в якому ми були на початку подорожі - щоб потрапити на святкування дня святої Марії, який широко святкується в країні і є державним святом, і відсвяткувати день народження Марічки, який був в той же день.
А ми вирішили подивитися ще Грузію, і поїхали з ними тим же поїздом, але вийшли на вузловій станції Хашурі, і звідти маршруткою доїхали до Акалцихе. В самому Акалцихе затримались подивитись місцевий музей і старе місто, місто, в якому здавна мирно жили люди різних народів і релігій. А звідти вирушили на основну мету дня - печерне місто й монастир Вардзія. Про Вардзію чули різні відгуки, позитивні і негативні, тож і не включили її до основної спільної програми. Особисто мені Вардзія сподобалась найбільше з всіх трьох печерних комплексів, які ми бачили (а більше таких крупних в Грузії і нема). Єдиний недолік - багатенько туристів. Навколо Вардзії є багато що подивитись, і інформаційні стенди, розташовані поруч, гарно допомагають в орієнтуванні. Ми встигли збігати до фортеці Тмогве, розташованій на високій крутій горі, а також отримати екстрім в поїздці на великій (для мене) швидкості в стопнутій машині вночі по реально вузькому серпантину. В Вардзії на запрошення її директора ми стояли в наметі на території його двора.
День 12
Зранку нам щастить - розклад ранкових маршруток саме такий, що ми встигаємо виїхати з Вардзії в величну фортецю Хертвісі, подивитись її, і дістатись наступною маршруткою в Акалцихе. Там теж щастить - вийшовши з однієї маршрутки, одразу потрапляємо на маршрутку в Боржомі (той куток країни трохи складнуватий для заїзду, тож не думали, що все так ладненько складеться).
В Боржомі скористалися дуже професійно наданими послугами інформаційного центру, і вистигли і національному парку Боржомі-Харагаулі походити, і по місту погуляти, і по парку мінеральних вод пройтись, і дві води - холодну і гарячу - спробувати, і навіть таки покататись на канатці (ну люблю я канатки ще з дитинства, що тут поробиш!), і згадати те саме дитинство на великому оглядовому колесі.
Ночуємо в наметі в лісі за територією парку мінеральних вод.
День 13
Вранці їдемо маршруткою в Тбілісі, гуляємо по старому місту, прогулюємось ботсадом, залазимо в Тбіліську фортецю та проходимо схилами вздовж міста до Матері-Грузії, яка по стилю нагадує нашу Родину-Мати, але менша за розмірами і дещо жіночніша за формами.
Невдало шукаємо сувенірів - купити нічого не вдалося, зате нам подарували 2 значки із Шота Руставелі і книжку "Вітязь в тигровій шкурі", будемо читати перед сном.
Ввечері зустрічаємось з нашими веселими і загорілими друзями, купуємо винця в Київ, наостанок їмо грузинську їжу в ресторані... Ночуємо в знайденій по Лонелі Планету дешевій кімнаті коло вокзала (нам було треба в тому районі).
День 14
Модною електричкою зранку виїжджаємо в аеропорт. Тбілісі не хоче нас відпускати - довжелезні черги, ламається принтер, що друкує посадочні талони, затримують літак...
Та все ж ми вже в Києві, вже прилетіли, та ще не приземлились :)
ЗІ
Ну от, хотіла написати покоротше, і перші дні наче написала як хотіла, а вже що далі - то більше слів... Мабуть, треба було писати звіт десь через два тижні, тоді було б написано коротко і ясно: "треба їхати" :)))
ЗІІ
Фотки з коментами (там ще трохи буков і пояснень, і все підписано) тут
ЗІІІ
Відповіді на деякі вже наявні запитання з залу.
Гроші - бюджет на людину 100 USD квитки + 450 USD там; проживання я вже розказала, а харчування було коли як - або в домах в складі оплати за проживання, або в кафе, або на пальнику, або й просто булки в маршрутці чи персики на ходу. Не голодали :)
Ціни - згадані вище персики - дуже дешеві (5-6 грн!) і дууууже смачні. Всі імпортні товари (навіть наша ж Олейна чи консерви) - значно дорожчі. Місцевий хліб-сир наче й дорогий, а потім згадуємо, що в Україні майже так само. Страви в кафе наче й дорогі, зате можна реально брати 1 порцію на двох і бути нею ситим, і загалом посидіти в кафе виходило за нормальні гроші (крім зовсім гламурних місць, але там все ясно). Транспорт наче й дорогий, але якщо врахувати, що гірські серпантини і кілометраж - то цілком нормально.
Пиття - так, мене там напоїли. Сильно п'яною я не була, але трохи веселощів в голові було :) Там справді неможливо відмовитися - люди щиро запрошують і щиро ображаються на відмови, плюс вино ... ах, після такого вина пити оте, що продають у нас магазинах?! вино просто прекрасне, гарно очищене, зроблене з винограду, а не зі жмихів, воно таки справді тримає в собі тепло сонця, смак країни, душу людей...
Російська мова і ставлення до російськомовних - російську мову ще пам'ятають. Як мінімум розуміють. Можуть погано говорити, чи кликати когось на допомогу, а можуть і гарно говорити, в будь-якому випадку жодного епізоду мовного негативу у нас не було. Грузини, які нам зустрічались, настроєні переважно антиросійськи (і антиамериканськи!), проте всяко підкреслюють, що це - політика, а що просто людину, не має значення звідки - вони завжди будуть раді бачити і приймати у себе в гостях. Правда, українців в Грузії все-таки люблять більше ;)
Щоправда, вивчити грузинську абетку (особливо для подорожей у віддалені краї) варто - не всі вказівники і написи на транспорті продублювані, а спитати про переклад може не бути в кого.
Найкращий сайт, як на мене - державний сайт з туризму; там же трохи туристичних карт; скачали ще карти Генштаб, але особливо ними не користувались - не той формат поїздки; ще були векторні карти у наших друзів; і ще якась несортована колекція вейпоінтів з інтернету; а також - путівник Lonely Planet та стаття з сайту Академії вільних подорожей (себто автостоперів). Але все, не маючи толком розкладу маршруток-автобусів-поїздів, не уявляючи толком цін і розкладів, та й маючи якось критично мало часу через аврали на роботі, вирішили, що планувати будем на місці. Тому вже що вийшло - то вийшло, не все оптимально, але і так добре.
Напишу тут якийсь такий краткий "скелет подорожі", може буде що корисне.
Транспорт до Грузії - літак МАУ за акційною ціною - 100 USD. Власне, здається, саме ця акція (ціна і дата акційних рейсів) привабила наших друзів до Грузії, а вони в свою чергу привабили туди і нас, за що їм велике дякую!
День 1
Прилетіли вранці, нас на таксі зустріли господарі будинку в Тбілісі, з якими ми ще з України домовилися, що будемо у них жити (знайшли по інтернету).
Весь день гуляли по Тбілісі, хоча на Тбілісі мало і день, і два, і тиждень - мало! Саме місто-то менше Києва, але історичний центр, райони зі старими гарними будівлями - значно більші, ширші, величніші.
Мені навіть стало сумно - Київ тут не конкурент :(
День 2
Поїхали маршруткою за 20 км від Тбілісі в Мцхету. Колись Мцхета була столицею Грузії (точніше, Картлі). Тут збереглися залишки фортеці, величний монастир на холмі Джварі, гарний храм Светисховелі, старі монастирі і церкви навколо. Мені дуже сподобались грузинські церкви - старі і нові, вони зроблені суворо і просто, оздоблені різьбою по каменю і старими іконами, немає пишної позолоти і яскравих каменів (а де є - то просто і зі смаком). В великому й малому, в заповненому людьми і пустому храмі - там прекрасно, тихо і спокійно.
Ввечері встигаємо погуляти по нічному Тбілісі - купа старих будівель підсвічена, місто дуже гарне. Ночуємо у тих же господарів.
День 3
На випадково знайденому таксі їдемо по серпантинам Воєнно-Грузинської дороги крізь гори в село Казбегі, що знаходиться попід горою Казбек. Тут розташована найвисокогірніша в Грузії церква (на висоті 2200 м).
По дорозі заїхали в давню фортецю й церкву Ананурі, біля Жинвальського водосховища. Сама дорога варта того, щоб по ній проїхати - навколо дуже прекрасні види, а повороти серпантинів не дадуть засумувати. Випадково вийшло, що в Казбегі, хоч і думали (принаймні я), що будем жити в наметі і ходити пішки по навколишніх горах, ми оселилися у місцевого жителя, і він нас возив по навколишнім місцям на машині. Завдяки цьому ми побачили значно більше цікавого. Щоправда, духу Кавказських гір я з машини не відчула... :(
В цей день ми піднялись до церкви, побачили два місцевих водоспади, спробували мінеральну воду з місцевих джерел.
День 4
Їздили на перевал Трусо в загублені серед гір і часу села, в яких вже мало жителів, і де ще стоять старі сторожеві вежі, на яких в часи небезпеки зажигали сигнальні вогні і передавали тривогу по всім долинам. Залишки сіл і фортець є ще з 12 століття! Це нейтральна, прикордонна з Південною Осетією територія, місця гарні і безлюдні. Також їздили в долину Сно, дивитись на схожу вежу-фортецю, скелясті гори, села на схилах, і просто краєвиди.
Гори значно вищі і ширші за Карпати, і людина в них така маленька...
День 5
На тому ж таксі їдемо назад, в Тбілісі, через Горі. Горі - це батьківщина Сталіна, тут є великий пам'ятник йому, навіть 2, музей з будинком, де він народився. В музеї жодного негативу (окрім відомих слів Леніна про те, що його не слід пускати до влади), і різні документи з його життя, цікаві цитати (цікаво, чи справді його слова?), і виключно позитивні аспекти його діяльності. Жодним чином не виправдовую Сталіна, але після відвідування музею моя думка про нього дещо змінилась.
Також в Горі із задоволенням лазили по незвичній для нас багатоярусній фортеці, і їздили в древне печерне місто Уплісцихе. Нам провів екскурсію дядечко на ім'я Сталбер (Сталін і Берія), який працював і з археологами, і просто багато тусується саме в Уплісцихе.
Ночуємо в Тбілісі у тих же господарів, що і спочатку.
День 6
Домовились з тим же водієм про те, що беремо його собі на кілька днів і він везе нас в Алазанську долину. Спочатку поїхали до кордону з Азербайджаном, де на широких безлісих і безлюдних просторах розташований давній печерний комплекс Давід Гареджи. Пейзажі змінилися з гірських на холми, вкриті зеленою травою, яка колишеться під сильним вітром, видно далеко-далеко - і нічого там вдалині нема, крім трави і холмів...
По дорозі до міста Сігнагі на краю Алазанської долини заїхали в монастир Бодбе, де похована свята Ніно, яка хрестила Грузію ще в 4 столітті. Історія в Грузії настільки поруч, і настільки жива, що це іноді просто не вкладається в голову!
Місто Сігнагі називають ще містом молодят, воно дуже гарно поремонтоване, оздоблене, вилизане, таке собі середземноморське охайне містечко серед виноградного моря Алазанської долини... (і додам все-таки дьогтю в бочку меду: на жаль, часто за красивими воротами ховались дуже скромні і бідні дворики, а в вікнах гарних будинків ми бачили дуже спартанську обстановку квартир...)
Вночі вирішили нарешті скористатись наметами, і стали на винограднику трохи далі від дороги (а більше і не було де).
День 7
Саме на винограднику і знайшов нас вранці місцевий дядечко. Здається, ми зірвали йому робочий день - він з нами поїхав додому, взяв свого домашнього вина і чачі (самогону), хліба і овочів, і на винограднику, разом з іншим дядечком ми влаштували невеличкий пікнічок.
Після того ще заїхали в гості до двоюрідного брата нашого водія, і від'їхали трохи вище в гори для того, щоб переночувати коло шумної і бурхливої річки.
День 8
Через монастирі Нова і Стара Шуамта, покинуту фортецю, і просто через села Алазанської долини ми їдемо в Тбілісі. В Тбілісі ввечері сідаємо на потяг до Кутаїсі.
День 9
В Кутаїсі потяг прибуває ранувато, тож вночі ми добрели до місцевого парку, і доспали до ранку там, на каріматах, без наметів. В самому Кутаїсі є величний храм Баграті, і ще кілька гарних храмів, а також працює канатна дорога (взагалі в Грузії раніше було багато канатних доріг, але працюють канатки тільки в Кутаїсі і Боржомі). Поруч з Кутаїсі ми планували подивитись монастир Гелаті та сліди динозавра в парку Сатапліа (на території колишнього СРСР є всього 3 місця, де є такі сліди).
Храм Баграті весь в лісах, йдуть відновлювальні роботи. Будівельники трохи відволіклись заради гостей з України, і показали нам залишки фортеці, ходи через скелі до води, амфори з-під вина, прикраси храму, і навіть пустили на самий верх лісів! Це був День Незалежності України, і наші нові грузинські друзі захотіли з нами це відсвяткувати.
Ввечері маршруткою дісталися Батумі, і за допомогою місцевих таксистів швидко знайшли якусь квартиру. Батумі ввечері теж гарно підсвічений.
День 10
Трохи погуляли зранку по Батумі, і поїхали до римської фортеці в Гоніо, близько до турецького кордону. В самій фортеці зараз росте сад, там ростуть не тільки апельсини-лимони, а й ківі і хурма. А ще по легенді (чи й по правді?) там поховано апостола Матвія.
Стали палатками на березі Чорного моря, берег вкритий галькою, піщаних пляжів нема. Спостерігали за тим, як ловлять рибу і стріляють пташок в камишах місцеві жителі, а також за чудовим закатом.
День 11
Побули півдня на морі, та й поїхали назад в Батумі. Тут ми вирішили розділитися - наші друзі поїхали в Тбілісі, а звідти в село Казбегі, в якому ми були на початку подорожі - щоб потрапити на святкування дня святої Марії, який широко святкується в країні і є державним святом, і відсвяткувати день народження Марічки, який був в той же день.
А ми вирішили подивитися ще Грузію, і поїхали з ними тим же поїздом, але вийшли на вузловій станції Хашурі, і звідти маршруткою доїхали до Акалцихе. В самому Акалцихе затримались подивитись місцевий музей і старе місто, місто, в якому здавна мирно жили люди різних народів і релігій. А звідти вирушили на основну мету дня - печерне місто й монастир Вардзія. Про Вардзію чули різні відгуки, позитивні і негативні, тож і не включили її до основної спільної програми. Особисто мені Вардзія сподобалась найбільше з всіх трьох печерних комплексів, які ми бачили (а більше таких крупних в Грузії і нема). Єдиний недолік - багатенько туристів. Навколо Вардзії є багато що подивитись, і інформаційні стенди, розташовані поруч, гарно допомагають в орієнтуванні. Ми встигли збігати до фортеці Тмогве, розташованій на високій крутій горі, а також отримати екстрім в поїздці на великій (для мене) швидкості в стопнутій машині вночі по реально вузькому серпантину. В Вардзії на запрошення її директора ми стояли в наметі на території його двора.
День 12
Зранку нам щастить - розклад ранкових маршруток саме такий, що ми встигаємо виїхати з Вардзії в величну фортецю Хертвісі, подивитись її, і дістатись наступною маршруткою в Акалцихе. Там теж щастить - вийшовши з однієї маршрутки, одразу потрапляємо на маршрутку в Боржомі (той куток країни трохи складнуватий для заїзду, тож не думали, що все так ладненько складеться).
В Боржомі скористалися дуже професійно наданими послугами інформаційного центру, і вистигли і національному парку Боржомі-Харагаулі походити, і по місту погуляти, і по парку мінеральних вод пройтись, і дві води - холодну і гарячу - спробувати, і навіть таки покататись на канатці (ну люблю я канатки ще з дитинства, що тут поробиш!), і згадати те саме дитинство на великому оглядовому колесі.
Ночуємо в наметі в лісі за територією парку мінеральних вод.
День 13
Вранці їдемо маршруткою в Тбілісі, гуляємо по старому місту, прогулюємось ботсадом, залазимо в Тбіліську фортецю та проходимо схилами вздовж міста до Матері-Грузії, яка по стилю нагадує нашу Родину-Мати, але менша за розмірами і дещо жіночніша за формами.
Невдало шукаємо сувенірів - купити нічого не вдалося, зате нам подарували 2 значки із Шота Руставелі і книжку "Вітязь в тигровій шкурі", будемо читати перед сном.
Ввечері зустрічаємось з нашими веселими і загорілими друзями, купуємо винця в Київ, наостанок їмо грузинську їжу в ресторані... Ночуємо в знайденій по Лонелі Планету дешевій кімнаті коло вокзала (нам було треба в тому районі).
День 14
Модною електричкою зранку виїжджаємо в аеропорт. Тбілісі не хоче нас відпускати - довжелезні черги, ламається принтер, що друкує посадочні талони, затримують літак...
Та все ж ми вже в Києві, вже прилетіли, та ще не приземлились :)
ЗІ
Ну от, хотіла написати покоротше, і перші дні наче написала як хотіла, а вже що далі - то більше слів... Мабуть, треба було писати звіт десь через два тижні, тоді було б написано коротко і ясно: "треба їхати" :)))
ЗІІ
Фотки з коментами (там ще трохи буков і пояснень, і все підписано) тут
ЗІІІ
Відповіді на деякі вже наявні запитання з залу.
Гроші - бюджет на людину 100 USD квитки + 450 USD там; проживання я вже розказала, а харчування було коли як - або в домах в складі оплати за проживання, або в кафе, або на пальнику, або й просто булки в маршрутці чи персики на ходу. Не голодали :)
Ціни - згадані вище персики - дуже дешеві (5-6 грн!) і дууууже смачні. Всі імпортні товари (навіть наша ж Олейна чи консерви) - значно дорожчі. Місцевий хліб-сир наче й дорогий, а потім згадуємо, що в Україні майже так само. Страви в кафе наче й дорогі, зате можна реально брати 1 порцію на двох і бути нею ситим, і загалом посидіти в кафе виходило за нормальні гроші (крім зовсім гламурних місць, але там все ясно). Транспорт наче й дорогий, але якщо врахувати, що гірські серпантини і кілометраж - то цілком нормально.
Пиття - так, мене там напоїли. Сильно п'яною я не була, але трохи веселощів в голові було :) Там справді неможливо відмовитися - люди щиро запрошують і щиро ображаються на відмови, плюс вино ... ах, після такого вина пити оте, що продають у нас магазинах?! вино просто прекрасне, гарно очищене, зроблене з винограду, а не зі жмихів, воно таки справді тримає в собі тепло сонця, смак країни, душу людей...
Російська мова і ставлення до російськомовних - російську мову ще пам'ятають. Як мінімум розуміють. Можуть погано говорити, чи кликати когось на допомогу, а можуть і гарно говорити, в будь-якому випадку жодного епізоду мовного негативу у нас не було. Грузини, які нам зустрічались, настроєні переважно антиросійськи (і антиамериканськи!), проте всяко підкреслюють, що це - політика, а що просто людину, не має значення звідки - вони завжди будуть раді бачити і приймати у себе в гостях. Правда, українців в Грузії все-таки люблять більше ;)
Щоправда, вивчити грузинську абетку (особливо для подорожей у віддалені краї) варто - не всі вказівники і написи на транспорті продублювані, а спитати про переклад може не бути в кого.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Публікації
