Яблучко від яблуні недалеко падає

Для початку анекдот.
Якось чоловік побачив, що його дружина, готуючи йому стейк (або може я неправильно пам'ятаю назву страви - коротше, якийсь такий великий кусень м'яса на всю сковородку), відрізає від стейка невеличкий шматок і готує його окремо. Коли він її спитав, для чого вона так робить, вона відповіла, що не знає, але так завжди готувала стейки її мати.
Він пішов до тещі і спитав ту, чому вона так готує стейки. Та відповіла, що не знає, робить так, як завжди робила її мати.
Чоловік не полінувався і поїхав в село до бабусі своєї дружини. Запитує її, навіщо від великого шматка стейку вона при приготуванні відрізала маленький шматочок.
"Все просто," - відповідає старенька. - "У мене в ті часи була лише дуже маленька сковородка".
***
А згадався мені цей анекдот через те, що останнім часом я якось надто часто стала помічати за собою, що несвідомо, не задумуючись, щось думаю/роблю/кажу, а коли хтось мене питає "ну а чому так, чому ти саме так себе поводиш?", я не можу знайти навіть для самої себе іншого пояснення, крім оцього "я не знаю... так робила моя мати". Більше того, мені складно, навіть після з'ясування такого факту, уявити якийсь інший варіант поведінки!
Але я ж наче ніколи не вважала свою маму для себе взірцем, навпаки, багато в чому була з нею незгодна, і багато що зараз роблю зовсім не так, як вона!
А виявляється, що, окрім різних свідомих моментів, багато що успадковується зовсім не свідомо, не обдуманно, просто тому, що так. А потім починають відбуватись якісь подібні до її ситуації-події-думки, і мені стає страшно через те, що ось так, непомітно-поступово, я ризикую прийти до того самого, від чого тікаю.