Чи траплялося вам, стискаючи в кишені шматочок вже не їстівного для вас, але колись смачного, хліба, нервово озиратися по сторонам і намагатися знайти хоч одну пташку в зазвичай переповненому крилатими істотами парку?
А вони в цей час невідомо де купкуються в пошуках їжі і не знають, що їжа також шукає їх...
І, стомившись шукати птахів, висипати крихти хліба в якомусь місці, яке здається найбільш придатним для цього, спостерігати поодиноких горобчиків, які стрибають поруч і вперто не бачать рясного хлібного дощу.
А коли весь хліб вже висипаний, запихувати пакетик з-під нього в кишеню, і швидко йти, не озираючись. Бо озиратись страшно - страшно, що нікого там, біля крихт, нема. Хоч і думаєш-віриш-сподіваєшся, що хтось таки там вже є.
середа, 29 жовтня 2008 р.
пʼятниця, 24 жовтня 2008 р.
ЖЖ-флеш-мобчик "тряхньом старіной"
Підхопила у witch-enigma.
Ідея проста: ви в коменті пишете, з якого часу існує ваш блог, я називаю вам місяць і рік, ви повторно публікуєте будь-який запис за той час і коментуєте його з точки зору себе, сьогоднішнього. Мені попався липень 2007.
* * *
Через тиждень
14:00
21.7.07
Через тиждень я зроблю одне ідіотське діло.
Я піду у відпустку. Але замість того, щоб полізти в гори, покататись десь цікаво на велосипеді, поїхати в Фінляндію, врешті-решт... я поїду... вчитися.
Ви багато знаєте таких ідіотів, які витрачають власну, без того коротку, відпустку, власні гроші - півтори зарплати, - на навчання? Та ще й на навчання тому, до чого в них може не бути ніяких здібностей, і яке може геть нічого їм не дати професійно?
Не знаєте? Ну то будете знати - це я.
* * *
Якщо муляє і хочеться - треба робити, навіть якщо підозрюєш, що це дурня :)
Я так подумала тоді, і я так думаю про цю затію зараз. Хоч вона мені нічого особливо і не дала, якби я не поїхала, я б переживала більше.
Стоп-стоп-стоп!
Це ж майже готова відповідь на те, що муляє мене зараз!
Тссссссссссссс!
:)
Ідея проста: ви в коменті пишете, з якого часу існує ваш блог, я називаю вам місяць і рік, ви повторно публікуєте будь-який запис за той час і коментуєте його з точки зору себе, сьогоднішнього. Мені попався липень 2007.
* * *
Через тиждень
14:00
21.7.07
Через тиждень я зроблю одне ідіотське діло.
Я піду у відпустку. Але замість того, щоб полізти в гори, покататись десь цікаво на велосипеді, поїхати в Фінляндію, врешті-решт... я поїду... вчитися.
Ви багато знаєте таких ідіотів, які витрачають власну, без того коротку, відпустку, власні гроші - півтори зарплати, - на навчання? Та ще й на навчання тому, до чого в них може не бути ніяких здібностей, і яке може геть нічого їм не дати професійно?
Не знаєте? Ну то будете знати - це я.
* * *
Якщо муляє і хочеться - треба робити, навіть якщо підозрюєш, що це дурня :)
Я так подумала тоді, і я так думаю про цю затію зараз. Хоч вона мені нічого особливо і не дала, якби я не поїхала, я б переживала більше.
Стоп-стоп-стоп!
Це ж майже готова відповідь на те, що муляє мене зараз!
Тссссссссссссс!
:)
четвер, 23 жовтня 2008 р.
Не можу прийняти рішення
Френди, класичне питання: а що ви робите, коли ніяк не можете прийняти рішення, коли, здається, вже зважили всі "за" і всі "проти", а остаточно прийти до висновку не можете?
Я знаю, що "краще зробити і жалкувати потім, ніж не зробити і жалкувати", і враховую це, та все-таки... як ви продираєтесь крізь хащі сумнівів і невпевненості до точки неповернення?
Я знаю, що "краще зробити і жалкувати потім, ніж не зробити і жалкувати", і враховую це, та все-таки... як ви продираєтесь крізь хащі сумнівів і невпевненості до точки неповернення?
Котячий ку-клукс-клан :)
Головною характеристикою нашого постійного повзучого ремонту є нерівномірний розподіл меблів по площі квартири. Десь треба лазити по мебляним хащам як павук, чортихаючись і матюкаючись на кожному кроці, а в інших закутках можна вільно танцювати і скакати, стрибати мабуть не можна, бо 9ий поверх.
А ще можна одягти чорний депешмодівський кенгур, бо в кухні нема батарей і там холодно, і батько знову насуне його гостроверхий капюшон мені на голову (хохма в нього така, мабуть якийсь рудимент від дьоргання дівчат за косички), взяти на руки маленьке чорно-біле створіннячко з гострими вушками і вусами, яке зі всіх своїх сил притискається до плеча і голосно співає своє муркотіння, і танцювати навколо каструльки з молоком, бо молоко дуже корисно для хворого горла, але його треба уважно кип'ятити - а то збіжить.
ГГГ танці в чорному балахоні з котом навколо молока - уявляєте таку картинку? :)
А ще можна одягти чорний депешмодівський кенгур, бо в кухні нема батарей і там холодно, і батько знову насуне його гостроверхий капюшон мені на голову (хохма в нього така, мабуть якийсь рудимент від дьоргання дівчат за косички), взяти на руки маленьке чорно-біле створіннячко з гострими вушками і вусами, яке зі всіх своїх сил притискається до плеча і голосно співає своє муркотіння, і танцювати навколо каструльки з молоком, бо молоко дуже корисно для хворого горла, але його треба уважно кип'ятити - а то збіжить.
ГГГ танці в чорному балахоні з котом навколо молока - уявляєте таку картинку? :)
середа, 8 жовтня 2008 р.
4-5 жовтня на Негровці
З якогось часу мені стало нестримно хотітися в Карпати. Та й була я там востаннє в травні на Черемоші. А тут якраз погодка підійшла - дощі-тумани в Києві наче спустилися з тих самих Карпат і почали будоражити, звати, підштовхувати.
Тож в перші ж вихідні, які дозволили це зробити - наплічник-вокзал-Карпати!
Хмарки (чи туман?) кружляли дуже низько, гори дихали вологістю, по землі текла вода, багато води, а на схилах росли дерева - з зеленим, жовтим і червоним листям! Ідея потрапити в Карпати саме на час різнокольорового листя дражнила мене вже пару років, та все щось не складалося - то я прийшла надто рано, то надто пізно, то не прийшла. А гори приходили! :) Прийшли вони і в цей раз!
Кілька емоційних форсувань річок, які цього разу вперто текли впоперек нашої стежки, смачний обід (бо сніданок пропустили), і от - попереду основний підйом.
Мушу сказати нарешті думку, яку вже думала раніше і подумала тепер знову: прогрес в їзді на велі геть нічого не дає в ходінні пішки :( І навпаки - аналогічно.
Оце дуже шкода, бо приділяти час всьому постійно і рівномірно не вдається. Доводиться стикатися з тим, що знайомі дії даються важче, ніж раніше. Втішає, правда, те, що на другий день мені йшлося нормально. Цей ефект надмірної важкості першого дня я пам'ятаю практично з усіх походів, і він мене щоразу засмучує.
Свою повільність на підйомі я ще більше сповільнювала фотканням різних тваринок
і поїданням всього, що можна було поїсти.
А поїсти було що - ожина (багато геть зеленої - коли ж вона поспіє?), залишки чорниць, і смачні брусниці!
Верхівки гір ховалися в тумані, але ми вперто йшли вгору, під дощем, який припинився якраз на кілька потрібних для встановлення намету хвилин, за що йому велика дяка.
Вся ніч пройшла під звуки сильної зливи, яка трохи вщухала і припускала знов, я спала і думала про те, що не здивуюсь, якщо вранці все в наметі буде мокре. Хоч і було коло 0, жарко або хоча б дуже тепло мені в одязі і зимовому спальнику не було - через високу вологість.
Але вранці в наметі було сухо. А по намету шурхотів сніг.
Опираючись сильному вітру, поступово покриваючись льодовим панцирем з снігу і води, ми пройшлись по хребту і помилувались класичним карпатським краєвидом під назвою "сірий прямокутник тумана", а також сочною зеленою травою під ногами.
На хребті знову найшли ягоди, і тепер я точно знаю: краще карпатських ягід можуть бути тільки карпатські ягоди з льодом, які збираєш замерзлими в холодних велоперчатках (бо лінь було шукати нормальні рукавички) пальцями під дощем і снігом і вітром, і не можеш зупинитися і йти нарешті далі, бо вони і там, і там, і там, і всюди, і не хочеться йти, поки все не з'їдено, але все з'їсти неможливо, і десь внизу нам треба встигнути на автобус, і ягоди... ми повернемось до вас!
Внизу сніг став дощем, а потім майже зник. Зате знову з'явилось різнокольорове листя! :)
А ми спускались вниз.
А далі було таксі і гори з вікна, смс-ки і розмови з тими, хто був не з нами, обжорство в мотелі, очікування потяга, пусте купе... приємно, знаєте, знімати геть мокре взуття і шкарпетки, коли в купе ще нема чистих цивільних сусідів :)
І так, про взуття. Черевики з вартістю в N раз більше, ніж попередні, намокають приблизно в N раз довше і сохнуть мабуть так само. Але тривалості їх намокання не вистачає навіть на один ходовий день. І додаткові шкарпеточки зі сміттєвих пакетів тут теж не особливо допомагають. Може, забити на всі ці гортекси і ходити в гумаках?...
P.S.
Весь фотоальбом моїх фоток тут
Я знову написала щось таке про емоції-враження, а толком де ходили і що бачили - нічого не ясно.
А нормальний людський звіт про походик написав мій товариш Avatorl, за що йому велика дяка!
Тож в перші ж вихідні, які дозволили це зробити - наплічник-вокзал-Карпати!
Хмарки (чи туман?) кружляли дуже низько, гори дихали вологістю, по землі текла вода, багато води, а на схилах росли дерева - з зеленим, жовтим і червоним листям! Ідея потрапити в Карпати саме на час різнокольорового листя дражнила мене вже пару років, та все щось не складалося - то я прийшла надто рано, то надто пізно, то не прийшла. А гори приходили! :) Прийшли вони і в цей раз!
 |
Кілька емоційних форсувань річок, які цього разу вперто текли впоперек нашої стежки, смачний обід (бо сніданок пропустили), і от - попереду основний підйом.
 |
Мушу сказати нарешті думку, яку вже думала раніше і подумала тепер знову: прогрес в їзді на велі геть нічого не дає в ходінні пішки :( І навпаки - аналогічно.
Оце дуже шкода, бо приділяти час всьому постійно і рівномірно не вдається. Доводиться стикатися з тим, що знайомі дії даються важче, ніж раніше. Втішає, правда, те, що на другий день мені йшлося нормально. Цей ефект надмірної важкості першого дня я пам'ятаю практично з усіх походів, і він мене щоразу засмучує.
Свою повільність на підйомі я ще більше сповільнювала фотканням різних тваринок
 |
А поїсти було що - ожина (багато геть зеленої - коли ж вона поспіє?), залишки чорниць, і смачні брусниці!
Верхівки гір ховалися в тумані, але ми вперто йшли вгору, під дощем, який припинився якраз на кілька потрібних для встановлення намету хвилин, за що йому велика дяка.
 |
Вся ніч пройшла під звуки сильної зливи, яка трохи вщухала і припускала знов, я спала і думала про те, що не здивуюсь, якщо вранці все в наметі буде мокре. Хоч і було коло 0, жарко або хоча б дуже тепло мені в одязі і зимовому спальнику не було - через високу вологість.
Але вранці в наметі було сухо. А по намету шурхотів сніг.
 |
Опираючись сильному вітру, поступово покриваючись льодовим панцирем з снігу і води, ми пройшлись по хребту і помилувались класичним карпатським краєвидом під назвою "сірий прямокутник тумана", а також сочною зеленою травою під ногами.
 |
На хребті знову найшли ягоди, і тепер я точно знаю: краще карпатських ягід можуть бути тільки карпатські ягоди з льодом, які збираєш замерзлими в холодних велоперчатках (бо лінь було шукати нормальні рукавички) пальцями під дощем і снігом і вітром, і не можеш зупинитися і йти нарешті далі, бо вони і там, і там, і там, і всюди, і не хочеться йти, поки все не з'їдено, але все з'їсти неможливо, і десь внизу нам треба встигнути на автобус, і ягоди... ми повернемось до вас!
 |
 |
Внизу сніг став дощем, а потім майже зник. Зате знову з'явилось різнокольорове листя! :)
 |
А ми спускались вниз.
 |
 |
А далі було таксі і гори з вікна, смс-ки і розмови з тими, хто був не з нами, обжорство в мотелі, очікування потяга, пусте купе... приємно, знаєте, знімати геть мокре взуття і шкарпетки, коли в купе ще нема чистих цивільних сусідів :)
І так, про взуття. Черевики з вартістю в N раз більше, ніж попередні, намокають приблизно в N раз довше і сохнуть мабуть так само. Але тривалості їх намокання не вистачає навіть на один ходовий день. І додаткові шкарпеточки зі сміттєвих пакетів тут теж не особливо допомагають. Може, забити на всі ці гортекси і ходити в гумаках?...
P.S.
Весь фотоальбом моїх фоток тут
Я знову написала щось таке про емоції-враження, а толком де ходили і що бачили - нічого не ясно.
А нормальний людський звіт про походик написав мій товариш Avatorl, за що йому велика дяка!
неділя, 21 вересня 2008 р.
The road to hell - daylight edition :)
Захотілось мені проїхатись на велі. Ще й можливість була - якось так не було особливих домашніх справ. Ну от погодка підкачала - всю ніч і день йшов сильний дощ.
Але коли це погода мала для мене значення? На кожну причину не їхати в таку зливу легко знайшлися причини їхати спеціально в таку зливу, на всякий випадок я пустила оголошення про свій виїзд на велофорум, хоча прекрасно здогадувалась, що це моє чергове соло :)
Голосієво перетворилось на справжні Карпати! Вода просто висіла в повітрі, невеличкий серпантин за озером - справжня гірська дорога з потоками води і поваленими деревами, а розмоклі стежки Голосієвського парку - ну не Карпати, звісно, але якщо трохи додати уяви... ;)
Велосипед і одяг прекрасно помилися під дощем після вчорашньої поїздки на троллей піді Ржищевом, взуття на цей раз намокло не через бахіли - а за рахунок води, яка стікала по штанам, і мокра-мокра-премокра я поїхала дивитись на боліди Формули-1 на Хрещатику. Встигла якраз на заїзд боліда, побачила його ще здалеку - за ним здіймалась величезна "курява" зі стовпів води, болід нісся з гучним ревом, скреготіли гальма, він шалено розвертався на мокрому асфальті і мчав назад. Я пробувала його сфоткати, робила багато кадрів, орієнтуючись і на звук боліда, і на його появу в полі зору. Вдома глянула - а ні в одному кадрі його нема, або є принаймні ота водяна "курява" від нього, але кадри зіпсовані тим, що в об*єктив залилась вода.
Спіймала одну з реновських "простих" машинок, які виписували дивовижні красиві фігури і всіляко експериментували з гальмами і швидкістю під дощем.
Приїхала додому, чищу-змащую велосипед, і розумію, що переднє гальмо тримає досить слабкувато, а заднє ... не працює. Повністю стерлася колодка. А я-то думала, що це в мене такий довгий гальмівний шлях від купи води навколо, а дивна поведінка велосипеда на спусках в Голосієво від амортизації вилки і м*якого мокрого листя під колесами.
І вберегло ж мене щось сьогодні від звичних розгонів і поворотів. Дякую отому "щось".
Але коли це погода мала для мене значення? На кожну причину не їхати в таку зливу легко знайшлися причини їхати спеціально в таку зливу, на всякий випадок я пустила оголошення про свій виїзд на велофорум, хоча прекрасно здогадувалась, що це моє чергове соло :)
Голосієво перетворилось на справжні Карпати! Вода просто висіла в повітрі, невеличкий серпантин за озером - справжня гірська дорога з потоками води і поваленими деревами, а розмоклі стежки Голосієвського парку - ну не Карпати, звісно, але якщо трохи додати уяви... ;)
 |
Велосипед і одяг прекрасно помилися під дощем після вчорашньої поїздки на троллей піді Ржищевом, взуття на цей раз намокло не через бахіли - а за рахунок води, яка стікала по штанам, і мокра-мокра-премокра я поїхала дивитись на боліди Формули-1 на Хрещатику. Встигла якраз на заїзд боліда, побачила його ще здалеку - за ним здіймалась величезна "курява" зі стовпів води, болід нісся з гучним ревом, скреготіли гальма, він шалено розвертався на мокрому асфальті і мчав назад. Я пробувала його сфоткати, робила багато кадрів, орієнтуючись і на звук боліда, і на його появу в полі зору. Вдома глянула - а ні в одному кадрі його нема, або є принаймні ота водяна "курява" від нього, але кадри зіпсовані тим, що в об*єктив залилась вода.
Спіймала одну з реновських "простих" машинок, які виписували дивовижні красиві фігури і всіляко експериментували з гальмами і швидкістю під дощем.
 |
Приїхала додому, чищу-змащую велосипед, і розумію, що переднє гальмо тримає досить слабкувато, а заднє ... не працює. Повністю стерлася колодка. А я-то думала, що це в мене такий довгий гальмівний шлях від купи води навколо, а дивна поведінка велосипеда на спусках в Голосієво від амортизації вилки і м*якого мокрого листя під колесами.
І вберегло ж мене щось сьогодні від звичних розгонів і поворотів. Дякую отому "щось".
четвер, 18 вересня 2008 р.
The road to hell :)
Буває, що я їду десь на велі, і відчуваю що ось, до оцього моменту пасує така-то пісня, і так хочеться, щоб вона зазвучала в цей момент! І буває, що пісня звучить :) у мене в голові :) я її наспівую або ще якось так викручуюсь.
Сьогодні ввечері пішла сильна злива, а я добиралася з роботи додому велосипедом (бо на ньому туди приїхала). І пісня всю дорогу звучала ось ця - власне, через свій відеокліп :))
Приблизно це відбувалося сьогодні ввечері на дорогах нашого славного міста і навіть більший хелл і месс і все разом узяте :) я мабуть ніколи не зрозумію, чому автомобілісти так шугаються від дощу, їм же не мокро в машинах наче.
Ну але мені що - куплене вдень в обід в байкпроспорті переднє крило (це називається "до кінця місяця не ходитиму в магазини і не купувати нічого велосипедного") закривало обличчя від бруду, курточка-брючки відпрацьовували своє, та й дощ, взагалі-то, був напрочуд теплим!
Колеса легше котилися по мокрому асфальту, нова вилочка - мням, мням, бордюри, я вас тепер не боюсь :)
Дощ був не тільки теплим, він був однозначно "з чимось" :) бо додому я, звичайно, приїхала мокра - позатікало за шиворот, у взуття, ну і так далі. Мокра - і чогось радісна :) і не треба мені тут писати, що це від того, що в сухе місце потрапила! перти від цієї зливи мене почало ще десь в центрі :) точно щось там вгорі туда засипали :)
Подивилась на велосипед і брудну з ранку куртку - а дощ їх помив :) може і мій настрій помив, давно пора було :)
Сьогодні ввечері пішла сильна злива, а я добиралася з роботи додому велосипедом (бо на ньому туди приїхала). І пісня всю дорогу звучала ось ця - власне, через свій відеокліп :))
Приблизно це відбувалося сьогодні ввечері на дорогах нашого славного міста і навіть більший хелл і месс і все разом узяте :) я мабуть ніколи не зрозумію, чому автомобілісти так шугаються від дощу, їм же не мокро в машинах наче.
Ну але мені що - куплене вдень в обід в байкпроспорті переднє крило (це називається "до кінця місяця не ходитиму в магазини і не купувати нічого велосипедного") закривало обличчя від бруду, курточка-брючки відпрацьовували своє, та й дощ, взагалі-то, був напрочуд теплим!
Колеса легше котилися по мокрому асфальту, нова вилочка - мням, мням, бордюри, я вас тепер не боюсь :)
Дощ був не тільки теплим, він був однозначно "з чимось" :) бо додому я, звичайно, приїхала мокра - позатікало за шиворот, у взуття, ну і так далі. Мокра - і чогось радісна :) і не треба мені тут писати, що це від того, що в сухе місце потрапила! перти від цієї зливи мене почало ще десь в центрі :) точно щось там вгорі туда засипали :)
Подивилась на велосипед і брудну з ранку куртку - а дощ їх помив :) може і мій настрій помив, давно пора було :)
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Публікації
