Грузія 2009 - перші враження

Останні 2 тижні я була у відпустці, у Грузії.
Коли мені запропонували туди поїхати, дещо вагалася - геть нічого не знала про країну, та й новини з регіону не радували. Фігня це все, малята!
Країна чудова, і варта уваги.
Природа Грузії просто вражає своїм різноманіттям: ми побували серед високих гор навколо Казбеку, на просторих безлісих "загублених" холмах на кордоні з Азербайджаном, на скелястих горах поруч з Турцією, походили горами й лісами навколо Боржомі, проїхались безкрайнім морем виноградників в Алазанській долині, потоптались на камінчиках на грузинському березі Чорного моря, і це ще не вся Грузія!
На території Грузії розкидані древні печерні міста, деякі з них - з'явились ще до римлян, римські фортеці, добудовані турками, старі палаци грузинської знаті, старі довоєнні будинки в містах - історія тут знаходиться просто поруч.
Дуже сподобалось те, що уряд реально взявся за те, щоб зробити свою країну зручною для туристів: в крупних містах є реально діючі і реально корисні інформаційні центри, існують і роздаються безкоштовні туристичні карти різних регіонів країни, навколо туристичних принад встановлюються вказівники, поновлюються експозиції в музеях, ремонтуються дороги, реставруються старі довоєнні будинки в містах.
А головне багатство Грузії - це її люди - дивовижно привітні, раді допомогти (і налити :) ), поспілкуватися про життя. Коли перед поїздкою я читала у звітах про те, що грузини - такі добрі і щирі, я не вірила, що і ми будем зустрічати таких людей, думала, що то людям просто щастило. А тепер і сама пишу добрі слова про грузинський народ, і думаю, що таки так, нам пощастило, що ми поїхали в Грузію.
Трохи фоток і може ще звіту буде пізніше, слідкуйте за оголошеннями :)

Путивль-Глухів і навколо

Під час деяких попередніх мандрівок, а особливо під час передостанньої поїздки Львівщиною і останньої поїздки Сумщиною, я щось задумалась над тим, що ми, зовсім не релігійні (хоча і не зовсім атеїстичні) люди, їздимо переважно по церквах. Ну воно-то ясно, що поробиш, якщо архітектурне минуле значної території України зосереджено саме в релігійних будівлях, а природні ландшафти, хоч і прекрасні самі по собі, набувають більшої виразності в очах і в кадрі, коли там є якась архітектурна картинка.
А з іншого боку, чи можна отак-от підходити до цієї спадщини, як до просто гарних будівель, просто милуватись-оглядати, можливо, іноді ставити свічку і читати про себе коротку, своїми словами, не канонічну, молитву, не ходячи регулярно до церкви?
В принципі, нас ніде наче не проганяли, в Молдові в монастирях монахині казали, що добре, що хоч так цікавимось релігією, та й батюшки на недавній Львівщині і ще вчорашній поїздці Сумщиною, теж казали якісь свої добрі слова в дорогу.
В будь-якому випадку, давніх церков і монастирів в Україні багато, і добре, що багато з них реставруються і підносяться з руїни.
Трохи фоток можна глянути тут
Сумщина - цікавий регіон, мало трафіку, нескладний і приємний рельєф, гарні краєвиди, історичні місця. От тільки УЗ якось хріново дбає про зручне сполучення з Києвом, і, мабуть, це дається взнаки - туристів малувато.

Львівщина на вихідні

На вихідні трохи помандрували Львівщиною.
Фотки і коменти тут: http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/010208LvivAreaVillagesTowns

Карпатські водоспади

На минулі вихідні я була в Карпатах, і це прекрасно :)

Вони традиційно порадували рясними дощами і прогулянками в хмарах, стиглими суничками і малиною, наобіцяли купу поки що зеленої ожини, показали сильні, повноводні водоспади і річки, розмиті дощами глинисті дороги і мокрі трав'янисті стежки, старі і нові церкви...
І хоч ноги були постійно мокрі, в носі вже трохи хлюпало, об'єктив постійно заливало водою, велосипед був все важче і важче на крутих підйомах, страх не давав спуститися по спускам з мокрим листям і корінням, я дуже задоволена поїздкою :)))
Є для мене щось таке в Карпатах, чого нема в інших регіонах України, щось таке, що піднімає настрій і надихає, радує і заспокоює, щось добре-розумне-вічне, мабуть :)
Фотки з коментами можна погортати тут

Всі ми киці і коти (с)

Сьогодні я BTW, оскільки ввечері поїзд в Карпати.
Виходжу на балкон на роботі, внизу у дворі стоїть мій вел.
І з ним, точніше з його переднім колесом шалено так, яскраво і натхненно обнімається молоденька кісочка (або котик?).
Хєхє.

Трошки похвастаюсь

Надрукував тут один трошки дивний журнальчик одну статейку про будівництво №1 (воно ж - тунелі під Дніпром), в якій я записана як співавтор :)
Хоча мого в тій статті трошки - редагування загального тексту, фотографії (надрукували не всі), переведення схем і карт з пошарпаного сканованого в нормальний векторний вигляд (з цих 4 маніячних картинок надрукували тільки одну).

І поклікати далі - там стаття.
Ну і принагідно, не пам'ятаю, чи цим хвасталась, але пару років тому журнал "Новинар" брав в мене інтерв'ю з приводу дослідження родоводів, трошки перекрутив, і трошки надрукував.

Поклікати далі - там стаття.
Отакії трошки-крошки.

"Ми тут живемо"

Колись давно, коли я закінчила перший клас, всім нам подарували якусь таку типу листівку з фотографією нашого класу, і віршиком на задній стороні листівки про те, що "школа наш дім рідний, ми тут живемо". Я ще подумала тоді, що за тьху, я в школі вчусь, а не живу, а живу я вдома, або поза домом, спілкуючись з рідними-друзями-знайомими, займаючись своїми хоббі, насолоджуючись світом...
Недавно, під час святкування дня народження однієї з колег, інша колега сказала якийсь типу тост-побажання "щоб робота приносила радість", і тут же додала "бо робота нам як дім, ми тут живемо".
Це я одна така ненормальна, що для мене життя - це рідні-друзі-знайомі, хоббі, природа, і т.д., а на роботі я працюю, обмінюю свій робочий (і не тільки робочий) час і вміння (а іноді і трохи здоров'я) на гроші, а не живу-тусуюсь?
Невже не зрозуміло, що так само, як в школі вчителі навіювали оману про дім рідний в школі для того, щоб діти більш дбайливо ставилися до загального майна і слухняно поводилися, так само тепер керівництво навіює оману про дім рідний на роботі?
Чи це такий собі засіб заспокоєння власного "я", щоб не бунтувало проти овертаймів і перегрузок, така собі медитація "я тут вдома, мені не треба нікуди йти після 19 години"?..
А може і справді, даремно я розділяю життя і роботу, і робота - це і є життя, те, що я роблю на цьому світі корисного (сподіваюсь)?.. Чому ж тоді так не тягне на роботу?