Чорниці

Я уже знаю, що в один з наступних походів зайду сюди - в Гукливий, подивитись на ось цей пам'ятник чорниці:(картинка взята з статті)
Це, певно, буде похід в нечорничний час, бо в чорничний, я переконана, треба неспішно ходити десь там, поруч з стиглими чорницями, і їсти їх, їсти, як ми це й зробили в минулі вихідні :-)

Прогулянка кордоном

Про велопокотеньки вже якось нецікаво писати - їх вже багато було, бувають вони достатньо часто і вони коротенькі. Інша справа - піший похід на 5 днів в улюблені Карпати - останній раз більше, ніж на три дні, я в пішку вибиралась дуже давно!
Націлились в цей раз на Мармароський масив - туди довго добиратись, тож під час триденних вихідних, наприклад, туди не потрапиш, до того ж, це прикордонна зона, треба заздалегідь оформляти пропуск у прикордонників. Ці два фактори сприяють тому, що в Мармароси ходять мало, а відповідно там ДУЖЕ чисто, і дуже мало людей.

Джерело: 2010.07.07-11_Marmarosy

Перед походом в Карпатах якраз саме задощило, ми все сподівались на покращення погоди, та й місцеві підбадьорювали - "завтра буде сонце", але так основну частину маршрута й пройшли класичними їжачками в тумані :) Мабуть румуни спеціально напустили хмар, щоб їх не було видно.
Особливого колориту походу додавали прикордонні стовпчики, які періодично виринали з туману - дорога йде просто поруч з ними, по нашій стороні. І взагалі, якось цікаво було усвідомлювати, що ось вона - одна гора чи полонина, а на одній половині її ми можем бути, а на другій - не зовсім.
Коли ми реєструвались в Діловому, прикордонники сказали нам, щоб ми одразу телефонували їм, якщо побачимо двох людей неслов'янської зовнішньості, які нестимуть чорні ящики. Жарти про чорні ящики не давали нам сумувати, ми все вигадували й вигадували, що і як то може бути, аж уже в Києві дізнались.
Ну і ще я багато тексту накатала під фотками.

Переяслав-Хмельницький

Довго у мене не виходило виїхати в Переяслав-Хмельницький - то це було надто близько до Києва, а мене тягло кудись подалі, то хотілось саме на велосипеді, а це вже було далеченько (з врахуванням витрат часу на "подивитись", звісно).
І от нарешті все співпало, і Переяслав-Хмельницький виявився і не надто близько, і не надто далеко, всім у нього захотілось - і ми поїхали :)

Джерело: 2010.05.23 Pereyaslav

Місто просто тоне в акацієвому цвіті - акацій дуже багато! Переважно білі, великі, старі дерева, пахнуть ну просто пречудово! А на землі - цвітуть густо-густо насаджені іриси різних кольорів!
Також нас порадували своїм суперпупермегагалаконцертом ворони в центральному парку - розсілися по акаціях, і давай "карк-карк-карк", "кккккарк!", "карккккк" на всі лади))))
Так і не знайшла, де б то аудіо викласти, щоб можна було послухати, ось воно на скачування.
В місті ДУЖЕ багато музеїв і церков, а якщо порахувати ще Музей під відкритим небом - то стане ясно: їхати сюди треба ще!
Фотки

8 березня в Криму

Були на 8 березня в Криму, на Чатирдагу...
В перший день ми роздивлялись під снігом перші квіточки і раділи весні, піднімались проти вітру вгору, згадували попередні зимові штурмування Чатирдагу. Ввечері вже топили сніг, перевертаючи казани з вже гарячою дорогоцінною водою і жартували, що на ранок нас засипле снігом. Вночі мені одночасно було холодно від вітру і жарко від одягнутого на себе одягу :)
На наступний ранок нас таки засипало снігом, ми відкопали намети, походили по коліно в снігу, як їжачки в тумані, спустились в печеру Еміне-Баїр-Хосар і нарешті попили і поїли чогось справді гарячого завдяки добрим людям з обслуги печер.
Третій день запам'ятався зустріччю з людьми, які застрягли на своїх невисоких (стандартних) машинах посеред свіжого снігу на плато, вони розчищали дорогу і лопатами, і решітками для пікніків (від решіток було особливо багато користі, хє-хє). В Сімферополь здається, вперше за весь час походів в Криму приїхали не в останні 5 хвилин до поїзда, і мали час походити містом, подивитися центр, церкви і мечеть (в яку жінок не пускають). А особливо класним цей день був ввечері, в поїзді, в купе без зайвих сусідів по поїзду, з розмовами-планами-спогадами-чаєм і гітарою, яка була з нами весь похід :)
Особливо сподобались ці пісні:
Мохнатый шмель з к/ф "Жестокий романс"
Легенда о двух монастырях
Темиртау
А фоток моїх нема :( Я так звикла до того, що їжджу кудись десь раз на тиждень або хоч раз на два тижні, ну ладно, раз на місяць, що одразу після поїздки заряджаю акумулятори фотоапарата, щоб він був готовий на наступний раз. А тут вийшло, що останній раз я заряджала їх ще перед Новим роком, на Новий рік не фоткала, бо мерзли сильно пальці, і так воно все і лишилось. За цей час вони звісно що розрядилися. Отака халепа. Тому дивіться фотки мого товариша AvatorLa - http://picasaweb.google.com/avatorl1/2010_03_06#
PS
Вчора продивилися список лауретів Оскара, дуже сподобався короткометражний мульт.

Початок осені

Осінь почалась! Її помітно навіть в місті, де дерева під сотнями ліхтарів не жовтіють, а "горять", скидаючи сухе листя надто рано. Помітно по холодним ранкам і ще теплим вечорам, по блідому сонечку, хмаркам на небі, ну і взагалі, помітно. Але не видно! :)
А видно її було на ці вихідні в Карпатах, де нема ліхтарів, і де небо вночі темне-темне, осяяне зірками і Чумацьким шляхом, де під час світанку і сутінків на небі переливаються різні-різні фарби, де схили розфарбовані різнокольоровим листям чорничників, де всі дерева ще зелені, і вже є поодинокі жовті і трохи червоні, де сонце світить вже не так сильно, але наповнює собою все повітря, де небо помережане слідами від літаків, де вночі вже зимно, а вдень ще жарко, де ще є чорниці, вже є брусниці, і є ожина і гриби, і цей список, його можна продовжувати ще довго, але краще туди поїхати і відчути-побачити-почути це все самому.
А якщо не виходить поїхати - то хоча б подивитись мої фотки з пішої ранньоосінньої Боржави на минулі вихідні. :)

Їжачок в тумані

Давно хотіла пройтись до їжачка в тумані. Пройшлась :)

Їжачку зробили новий вузлик замість відламаного якимись вандалами попереднього вузлика.
І це радує!
По дорозі до їжачка знайшла ще метелика на квіточці і мавку чи якусь таку істоту.

Перші дні останнього місяця осені

Листопад - листо+пад - пора падіння листя. Цю назву точно придумали не в Карпатах, бо 1 листопада все листя лежало на землі і ніжно шурхотіло від дотиків легесенького вітру і наших черевиків.
Гори порадували прекрасною сонячною, теплою і тихою погодою, здається, навіть влітку такого тепла (особливо вночі на хребті) не буває.
В районі Микуличина хребтом йде дуже гарна дорога, гарна для пішоходів і для (увага!) велосипедів :-) на цей раз я вже не думала, як попереднього разу, що велосипедом тут ніяк, навпаки, хотілося озирнутися, знайти його, свого рідного синього коника, і помчати по відносно сухій і твердій грунтовці повз численні хрести, поставлені во славу Господню або в роковини літування на полонині або ще во ім'я чогось...
На місцевій вершинці, г. Костел можна полазити по купі великого каміння або невеликих скель (кому як більше подобається) з соснами, майже Фінляндія! :)
Ягід вже мало, але останні сунички-ожинки-бруснички ми таки змогли познаходити і подоїдати.
Цікавою родзинкою походу стали побачені на протилежньому схилі берези. Берези собі й берези, листя вони скидають останніми, і поодинокі жовті плями видніються то тут то там на схилах. А подеколи навіть утворюють державний герб... :)
Дивіться фотки, мені ліньки їх вибирати і вставляти сюди в текст :)

4-5 жовтня на Негровці

З якогось часу мені стало нестримно хотітися в Карпати. Та й була я там востаннє в травні на Черемоші. А тут якраз погодка підійшла - дощі-тумани в Києві наче спустилися з тих самих Карпат і почали будоражити, звати, підштовхувати.
Тож в перші ж вихідні, які дозволили це зробити - наплічник-вокзал-Карпати!
Хмарки (чи туман?) кружляли дуже низько, гори дихали вологістю, по землі текла вода, багато води, а на схилах росли дерева - з зеленим, жовтим і червоним листям! Ідея потрапити в Карпати саме на час різнокольорового листя дражнила мене вже пару років, та все щось не складалося - то я прийшла надто рано, то надто пізно, то не прийшла. А гори приходили! :) Прийшли вони і в цей раз!

Кілька емоційних форсувань річок, які цього разу вперто текли впоперек нашої стежки, смачний обід (бо сніданок пропустили), і от - попереду основний підйом.

Мушу сказати нарешті думку, яку вже думала раніше і подумала тепер знову: прогрес в їзді на велі геть нічого не дає в ходінні пішки :( І навпаки - аналогічно.
Оце дуже шкода, бо приділяти час всьому постійно і рівномірно не вдається. Доводиться стикатися з тим, що знайомі дії даються важче, ніж раніше. Втішає, правда, те, що на другий день мені йшлося нормально. Цей ефект надмірної важкості першого дня я пам'ятаю практично з усіх походів, і він мене щоразу засмучує.
Свою повільність на підйомі я ще більше сповільнювала фотканням різних тваринок
і поїданням всього, що можна було поїсти.
А поїсти було що - ожина (багато геть зеленої - коли ж вона поспіє?), залишки чорниць, і смачні брусниці!
Верхівки гір ховалися в тумані, але ми вперто йшли вгору, під дощем, який припинився якраз на кілька потрібних для встановлення намету хвилин, за що йому велика дяка.

Вся ніч пройшла під звуки сильної зливи, яка трохи вщухала і припускала знов, я спала і думала про те, що не здивуюсь, якщо вранці все в наметі буде мокре. Хоч і було коло 0, жарко або хоча б дуже тепло мені в одязі і зимовому спальнику не було - через високу вологість.
Але вранці в наметі було сухо. А по намету шурхотів сніг.

Опираючись сильному вітру, поступово покриваючись льодовим панцирем з снігу і води, ми пройшлись по хребту і помилувались класичним карпатським краєвидом під назвою "сірий прямокутник тумана", а також сочною зеленою травою під ногами.

На хребті знову найшли ягоди, і тепер я точно знаю: краще карпатських ягід можуть бути тільки карпатські ягоди з льодом, які збираєш замерзлими в холодних велоперчатках (бо лінь було шукати нормальні рукавички) пальцями під дощем і снігом і вітром, і не можеш зупинитися і йти нарешті далі, бо вони і там, і там, і там, і всюди, і не хочеться йти, поки все не з'їдено, але все з'їсти неможливо, і десь внизу нам треба встигнути на автобус, і ягоди... ми повернемось до вас!


Внизу сніг став дощем, а потім майже зник. Зате знову з'явилось різнокольорове листя! :)

А ми спускались вниз.


А далі було таксі і гори з вікна, смс-ки і розмови з тими, хто був не з нами, обжорство в мотелі, очікування потяга, пусте купе... приємно, знаєте, знімати геть мокре взуття і шкарпетки, коли в купе ще нема чистих цивільних сусідів :)
І так, про взуття. Черевики з вартістю в N раз більше, ніж попередні, намокають приблизно в N раз довше і сохнуть мабуть так само. Але тривалості їх намокання не вистачає навіть на один ходовий день. І додаткові шкарпеточки зі сміттєвих пакетів тут теж не особливо допомагають. Може, забити на всі ці гортекси і ходити в гумаках?...
P.S.
Весь фотоальбом моїх фоток тут
Я знову написала щось таке про емоції-враження, а толком де ходили і що бачили - нічого не ясно.
А нормальний людський звіт про походик написав мій товариш Avatorl, за що йому велика дяка!