Колись давно, коли я закінчила перший клас, всім нам подарували якусь таку типу листівку з фотографією нашого класу, і віршиком на задній стороні листівки про те, що "школа наш дім рідний, ми тут живемо". Я ще подумала тоді, що за тьху, я в школі вчусь, а не живу, а живу я вдома, або поза домом, спілкуючись з рідними-друзями-знайомими, займаючись своїми хоббі, насолоджуючись світом...
Недавно, під час святкування дня народження однієї з колег, інша колега сказала якийсь типу тост-побажання "щоб робота приносила радість", і тут же додала "бо робота нам як дім, ми тут живемо".
Це я одна така ненормальна, що для мене життя - це рідні-друзі-знайомі, хоббі, природа, і т.д., а на роботі я працюю, обмінюю свій робочий (і не тільки робочий) час і вміння (а іноді і трохи здоров'я) на гроші, а не живу-тусуюсь?
Невже не зрозуміло, що так само, як в школі вчителі навіювали оману про дім рідний в школі для того, щоб діти більш дбайливо ставилися до загального майна і слухняно поводилися, так само тепер керівництво навіює оману про дім рідний на роботі?
Чи це такий собі засіб заспокоєння власного "я", щоб не бунтувало проти овертаймів і перегрузок, така собі медитація "я тут вдома, мені не треба нікуди йти після 19 години"?..
А може і справді, даремно я розділяю життя і роботу, і робота - це і є життя, те, що я роблю на цьому світі корисного (сподіваюсь)?.. Чому ж тоді так не тягне на роботу?
четвер, 2 липня 2009 р.
вівторок, 23 червня 2009 р.
Фотки-фотки-фотки
Глючить останнім часом програма пакетного завантаження фоток на Пікасу для Мака, довелось останні фотки вручну зменшувати, та по 5 штук на сайті відсилати.
Плюс там місце закінчується. Купила б уже може у них місця чи завела б інший акаунт, так цей глюк перекриває всі зручності від користування нею.
Пробувала зробити собі фотоальбом на io.ua. То в мене на ньому не працює ні Java, ні Flash-закачка в жодному з броузерів (знов-таки під Маком, бо до домашнього ПК я нині майже не добираюся), а закачувати фотки по одній (!) з html-форми я нікому не побажаю, і собі теж.
Що порадите?
А останні фотки - ось вони
Катались по Дністровському каньону, насолоджувались краєвидами Дністра, нетоптаними стежками вздовж каньону, смачними черешнями просто з дерева коло грунтової дороги, сильною зливою, пішими підйомами з велосипедами на спині, смачним сиром і молоком, замками і костьолами, по яким не можна не полазити...
Плюс там місце закінчується. Купила б уже може у них місця чи завела б інший акаунт, так цей глюк перекриває всі зручності від користування нею.
Пробувала зробити собі фотоальбом на io.ua. То в мене на ньому не працює ні Java, ні Flash-закачка в жодному з броузерів (знов-таки під Маком, бо до домашнього ПК я нині майже не добираюся), а закачувати фотки по одній (!) з html-форми я нікому не побажаю, і собі теж.
Що порадите?
А останні фотки - ось вони
Катались по Дністровському каньону, насолоджувались краєвидами Дністра, нетоптаними стежками вздовж каньону, смачними черешнями просто з дерева коло грунтової дороги, сильною зливою, пішими підйомами з велосипедами на спині, смачним сиром і молоком, замками і костьолами, по яким не можна не полазити...
вівторок, 2 червня 2009 р.
Ролики
 |
Були ото на велі на задній перекидці ролики, їздили-катались по усяким усюдам, крутились-крутились і докрутились. В останній "усюді" в Криму стали ролики плакати і хникати, що стомились вони крутитись, хочуть спокою.
Так що довелось ролики поміняти на нові аналогічні.
А старі, досвідчені ролики швидко зорієнтувались в ситуації і перекваліфікувались на прикраси :)
 |
 |
понеділок, 1 червня 2009 р.
Байк-хендмейд
Є у мене вел, а на ньому є сидушка. Дуже улюблена, м'яка і чудово дружня до моєї сіднички :)
Але час спливає, і сидушка старішає. Ось так подерлась бідненька:
Пошуки нової такої ж не призвели ні до чого - на нових велосипедах цієї ж моделі ставлять інші сидушки, на форумі наче ніхто на моє оголошення про купівлю такої не відгукнувся, в магазинах стокових сидушок не буває. Ризикувати і пробувати нову сидушку не хочеться...
Ну, раз сидушка вже бабця, буде у неї в'язаний гачочком чєпчік :)))
Отаке от вчора до часу ночі мутила :)
Цікаво, чи буде воно триматись реально.
Треба пошвидше спробувати!!!
Більше фоток тут http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/Bike_handmade#
Але час спливає, і сидушка старішає. Ось так подерлась бідненька:
 |
Пошуки нової такої ж не призвели ні до чого - на нових велосипедах цієї ж моделі ставлять інші сидушки, на форумі наче ніхто на моє оголошення про купівлю такої не відгукнувся, в магазинах стокових сидушок не буває. Ризикувати і пробувати нову сидушку не хочеться...
Ну, раз сидушка вже бабця, буде у неї в'язаний гачочком чєпчік :)))
 |
 |
Отаке от вчора до часу ночі мутила :)
Цікаво, чи буде воно триматись реально.
Треба пошвидше спробувати!!!
Більше фоток тут http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/Bike_handmade#
Матрасні вихідні
В суботу нам дуже хотілося спати... тому замість ранкового просипання і катання в електричках спали ледь не до 3-ї, і десь в 5 поїхали кататися по "банальному" ПДН, який виявився зовсім не банальним, а всипаним морем диких ірисів!!!
В неділю встали трошки раніше :))) і поїхали на страусіну ферму в Ясногородку.
Давно хотілося там побувати, та все не виходило поїхати - відстань "несерйозна", страуси - ну і що, що страуси, і т.п. Та ось, співпало, що відстань - якраз на півдня, страуси - цікаво, їсти хочеться, і т.д. :)))
Страуси мені сподобалися - дуже цікаві пташки, яким теж все цікаво.
По фермі проводять екскурсію, на якій розказують доволі багато цікавого, в місцевому генделику готують омлети зі страусячих яєць та різні м'ясні страви, доволі смачно. А також є невеличкий зоопарк, де звірів можна годувати.
Ось такий цікавий день вийшов, я задоволена :)
Всі фотки тут http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/300509Yasnogorodka#
 |
В неділю встали трошки раніше :))) і поїхали на страусіну ферму в Ясногородку.
Давно хотілося там побувати, та все не виходило поїхати - відстань "несерйозна", страуси - ну і що, що страуси, і т.п. Та ось, співпало, що відстань - якраз на півдня, страуси - цікаво, їсти хочеться, і т.д. :)))
Страуси мені сподобалися - дуже цікаві пташки, яким теж все цікаво.
 |
По фермі проводять екскурсію, на якій розказують доволі багато цікавого, в місцевому генделику готують омлети зі страусячих яєць та різні м'ясні страви, доволі смачно. А також є невеличкий зоопарк, де звірів можна годувати.
Ось такий цікавий день вийшов, я задоволена :)
Всі фотки тут http://picasaweb.google.com/annetttkyiv/300509Yasnogorodka#
четвер, 21 травня 2009 р.
Яблучко від яблуні недалеко падає
Для початку анекдот.
Якось чоловік побачив, що його дружина, готуючи йому стейк (або може я неправильно пам'ятаю назву страви - коротше, якийсь такий великий кусень м'яса на всю сковородку), відрізає від стейка невеличкий шматок і готує його окремо. Коли він її спитав, для чого вона так робить, вона відповіла, що не знає, але так завжди готувала стейки її мати.
Він пішов до тещі і спитав ту, чому вона так готує стейки. Та відповіла, що не знає, робить так, як завжди робила її мати.
Чоловік не полінувався і поїхав в село до бабусі своєї дружини. Запитує її, навіщо від великого шматка стейку вона при приготуванні відрізала маленький шматочок.
"Все просто," - відповідає старенька. - "У мене в ті часи була лише дуже маленька сковородка".
***
А згадався мені цей анекдот через те, що останнім часом я якось надто часто стала помічати за собою, що несвідомо, не задумуючись, щось думаю/роблю/кажу, а коли хтось мене питає "ну а чому так, чому ти саме так себе поводиш?", я не можу знайти навіть для самої себе іншого пояснення, крім оцього "я не знаю... так робила моя мати". Більше того, мені складно, навіть після з'ясування такого факту, уявити якийсь інший варіант поведінки!
Але я ж наче ніколи не вважала свою маму для себе взірцем, навпаки, багато в чому була з нею незгодна, і багато що зараз роблю зовсім не так, як вона!
А виявляється, що, окрім різних свідомих моментів, багато що успадковується зовсім не свідомо, не обдуманно, просто тому, що так. А потім починають відбуватись якісь подібні до її ситуації-події-думки, і мені стає страшно через те, що ось так, непомітно-поступово, я ризикую прийти до того самого, від чого тікаю.
Якось чоловік побачив, що його дружина, готуючи йому стейк (або може я неправильно пам'ятаю назву страви - коротше, якийсь такий великий кусень м'яса на всю сковородку), відрізає від стейка невеличкий шматок і готує його окремо. Коли він її спитав, для чого вона так робить, вона відповіла, що не знає, але так завжди готувала стейки її мати.
Він пішов до тещі і спитав ту, чому вона так готує стейки. Та відповіла, що не знає, робить так, як завжди робила її мати.
Чоловік не полінувався і поїхав в село до бабусі своєї дружини. Запитує її, навіщо від великого шматка стейку вона при приготуванні відрізала маленький шматочок.
"Все просто," - відповідає старенька. - "У мене в ті часи була лише дуже маленька сковородка".
***
А згадався мені цей анекдот через те, що останнім часом я якось надто часто стала помічати за собою, що несвідомо, не задумуючись, щось думаю/роблю/кажу, а коли хтось мене питає "ну а чому так, чому ти саме так себе поводиш?", я не можу знайти навіть для самої себе іншого пояснення, крім оцього "я не знаю... так робила моя мати". Більше того, мені складно, навіть після з'ясування такого факту, уявити якийсь інший варіант поведінки!
Але я ж наче ніколи не вважала свою маму для себе взірцем, навпаки, багато в чому була з нею незгодна, і багато що зараз роблю зовсім не так, як вона!
А виявляється, що, окрім різних свідомих моментів, багато що успадковується зовсім не свідомо, не обдуманно, просто тому, що так. А потім починають відбуватись якісь подібні до її ситуації-події-думки, і мені стає страшно через те, що ось так, непомітно-поступово, я ризикую прийти до того самого, від чого тікаю.
вівторок, 12 травня 2009 р.
Крим! Вел! Травень!
Хоч і кажуть, що банально їздити велом по Криму на травневі, якось так інших варіантів не намалювалося і ми поїхали в Крим. На 11 днів.
Стартували вчотирьох з Новоолексіївки, проїхались по Арабатській стрілці, трошки покупалися в Азовському морі, побачили соляні промисли і Арабатську фортецю. Проти сильного вітру проїхали в Феодосію та Коктебель, трохи позагорали та позмагалися з сильним вітром у захованій від всіх Ліс'їй бухті (не знаю, як толком перекласти назву), проїхалися в Судак та прогулялись по Голіцинській тропі в Новому Свєті. І все це з дегустаціями вин ;)
Після цього попрощалися з нашими друзями, яким вже був час вирушати до Києва, і вдвох поїхали в Алушту (автобусом - щоб зекономити час). Звідти вночі під повним місяцем, слухаючи дивні звуки, якесь таке наче кхекання вовків (?), зойки сов і крапання дощику задерлися до Кримського заповідника. Весь наступний день дряпалися вгору до Бабуган-яйли і по ній, милувались невеличкими плямами сніжку, який ще тримався на вершині.
Вночі під Роман-Кошем здійнявся сильний вітер, похолодало, я скрутилась клубочком, потім спробувала розкрутитись у весь зріст і не змогла - боки намету присипало снігом! Вранці з намету ми побачили навколо себе снігу на 3-4 см і туман; з допомогою GPS штурмонули Роман-Кош і швиденько спустилися з нього по Романівському шосе в Ялту. Піднялись до водоспаду Учан-Су, на якому нас накрило дощем. Пробували втекти від нього в напрямку Севастополя, але потоки води нас все-таки зупинили в Алупці - на цивільну ночівлю, оскільки було вже темно і геть усе було мокре.
Посохли і поїхали на канатній дорозі на Ай-Петрі (я знаю, що це ледь не верх банальності і попси, але що поробиш - з дитинства обожнюю канатні дороги понад горами!). Перевалили на той бік яйли і спустилися до Великого каньону Криму і водоспаду Сріблясті струмені. Пішки пробували пробігтися написаним коло лісництва маршрутом, але погано вчили матчастину, не все знайшли з описаного. По тому поїхали до Сюйренської фортеці, скельного монастиря Челтер-Коба і печерного міста Киз-Кермен. По дорозі зустріли голандця з величезним баулом, сумкою на рулі і двома сумками по обом бокам жорсткої вилки, в тукліпсах, чувак збирався штурмувати Ай-Петрі, сказав, що дуже любить гори і все розпитував, чи гірська там дорога.
Швиденько спустились в Бахчисарай, оглянули парк в ханському палаці і помчали в Симферополь. В кращих традиціях жанру на поїзд сіли за 2 хвилини до відправлення, я не скоро забуду ці пошуки вокзалу, коли лік часу вже йде на хвилини...
Ось такий ось сумбурний звіт, забула ще додати, що в Криму все цвіте, по бокам від дороги пурхає багато різних-різних пташок, по землі бігають ящірки, і мабуть ще хтось, гарно пахне хвоєю в хвойних лісах, і сіллю на морі, сонечко гріє ще не сильно жарко (але достатньо - для мене), вітерець обдуває прохолодою, хмари не шкодують води, ось така краса!
Фотки з коментами тут
Стартували вчотирьох з Новоолексіївки, проїхались по Арабатській стрілці, трошки покупалися в Азовському морі, побачили соляні промисли і Арабатську фортецю. Проти сильного вітру проїхали в Феодосію та Коктебель, трохи позагорали та позмагалися з сильним вітром у захованій від всіх Ліс'їй бухті (не знаю, як толком перекласти назву), проїхалися в Судак та прогулялись по Голіцинській тропі в Новому Свєті. І все це з дегустаціями вин ;)
Після цього попрощалися з нашими друзями, яким вже був час вирушати до Києва, і вдвох поїхали в Алушту (автобусом - щоб зекономити час). Звідти вночі під повним місяцем, слухаючи дивні звуки, якесь таке наче кхекання вовків (?), зойки сов і крапання дощику задерлися до Кримського заповідника. Весь наступний день дряпалися вгору до Бабуган-яйли і по ній, милувались невеличкими плямами сніжку, який ще тримався на вершині.
Вночі під Роман-Кошем здійнявся сильний вітер, похолодало, я скрутилась клубочком, потім спробувала розкрутитись у весь зріст і не змогла - боки намету присипало снігом! Вранці з намету ми побачили навколо себе снігу на 3-4 см і туман; з допомогою GPS штурмонули Роман-Кош і швиденько спустилися з нього по Романівському шосе в Ялту. Піднялись до водоспаду Учан-Су, на якому нас накрило дощем. Пробували втекти від нього в напрямку Севастополя, але потоки води нас все-таки зупинили в Алупці - на цивільну ночівлю, оскільки було вже темно і геть усе було мокре.
Посохли і поїхали на канатній дорозі на Ай-Петрі (я знаю, що це ледь не верх банальності і попси, але що поробиш - з дитинства обожнюю канатні дороги понад горами!). Перевалили на той бік яйли і спустилися до Великого каньону Криму і водоспаду Сріблясті струмені. Пішки пробували пробігтися написаним коло лісництва маршрутом, але погано вчили матчастину, не все знайшли з описаного. По тому поїхали до Сюйренської фортеці, скельного монастиря Челтер-Коба і печерного міста Киз-Кермен. По дорозі зустріли голандця з величезним баулом, сумкою на рулі і двома сумками по обом бокам жорсткої вилки, в тукліпсах, чувак збирався штурмувати Ай-Петрі, сказав, що дуже любить гори і все розпитував, чи гірська там дорога.
Швиденько спустились в Бахчисарай, оглянули парк в ханському палаці і помчали в Симферополь. В кращих традиціях жанру на поїзд сіли за 2 хвилини до відправлення, я не скоро забуду ці пошуки вокзалу, коли лік часу вже йде на хвилини...
Ось такий ось сумбурний звіт, забула ще додати, що в Криму все цвіте, по бокам від дороги пурхає багато різних-різних пташок, по землі бігають ящірки, і мабуть ще хтось, гарно пахне хвоєю в хвойних лісах, і сіллю на морі, сонечко гріє ще не сильно жарко (але достатньо - для мене), вітерець обдуває прохолодою, хмари не шкодують води, ось така краса!
Фотки з коментами тут
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Публікації
